Про київського князя Олега — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Про київського князя Олега

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 05 лютого 2014

Князь ОлегЯк він княжив, воював і вмер.

Трохи більше певного знаємо про князя Олега, який по смерті Аскольда і Дира став у Києві князювати. Літописець, - цебто такий чоловік, що описував пізніше історію, - назвав князя Олега «віщим князем», цебто таким незвичайним, що у всьому йому щастило й чого захотів, так те й було. Олег був могутнім князем, хоробрим та відважним полководцем. Він ходив у воєнні походи у близькі й далекі краї і завжди з багатою здобиччю вертався на Україну, в Київ. 

Його боялися й шанували за відвагу свої й чужі, і вже навіть найстарший тоді імператор Греції (Візатнії) вів з ним переговори, як рівний з рівним. Наслідком таких переговорів був торговельний договір, який уклав князь Олег з греками в році 911. Цей договір записаний в грецькій і в українській історії,і тому знаємо, що це є певна подія. Під договором підписався тоді князь Олег так: "Олег, великий князь український".

У цім договорі імператор надавав можливість київським купцям привозити до тодішньої грецької столиці, Царгороду, свої товари: шкіри, мед, віск та продавали їх там - а з Греції вивозили наші купці овочі, срібні й золоті вироби, зброю, вина, дорогі тканини тощо.

Літописець пише, що Олег виборов собі цей договір з греками своєю перемогою під Царгородом. Він вирушив на човнах (було їх 2000, а в кожнім човні сиділи по100 вояків) через Чорне море і приплив аж під Царгород. Коли обступив це місто кругом, грецький імператор налякався, що не переможе Олега. Тому вийшов за місто і попросив пощади й миру. Олег пристав на мир, але взяв з міста великі гроші - як викуп. На знак перемоги прибив князь Олег на воротах Царгорода свій щит. 

Через кілька літ після походу на Царгород Олег вирушив війною на східні сусідні держави, аж над Каспійське море і в теперішню Персію (тепер Іран). Він до своєї смерті воював з ворогами України і цілий світ знав уже тоді про хоробре українське військо. 

Як і коли саме князь Олег помер, того певно ніде не записано. Знаємо тільки, що його поховано десь у Києві, в кілька літ по тім договорі з Грецією. А пізніше князь Володимир казав його кості викопати з могили й охрестити та поховати під мурами найкращої київської церкви, званої «Десятинною», про яку дальше ще будете читати.

Про смерть князя Олега записав літописець ось такий дуже гарний переказ: 

Вибирався раз Олег у похід; а що вже був постарівся, то призадумався над тим, чи вернеться він ще у свій рідний Київ з того походу. А були тоді на Україні такі ворожбити-віщуни, що нібито те, що буде, вміли відгадати. То Олег прикликав одного такого старого ворожбита та й каже:

Князь Олег на могилі свого коня- Поворожи мені, старче, коли я вмру і якою смертю!

А той ворожбит сказав:

- Великий ти, князю, воїн! Завжди ти під стрілами ворожими. Та не від стріли ти згинеш, бо вони тебе не беруться. Ти згинеш під свого любого коня.

Засміявся князь тай каже:

- Від коня загину? Де ж це може бути! Та послухаю тебе, старче, й відпущу свого коня любого, що вірним товаришем мені був у всіх воєнних пригодах!

І велів князь Олег розсідлати свого коня й пустити на волю та добре годувати. А сам сів на іншого й вирушив на війну.

Чи по році, чи по двох, вернувся князь з походу. В'їжджає у свій двір у Києві та й питає:

- А де мій кінь любий, білогривий?

- Ого, князю! - відповідають слуги - твій кінь уже давно згинув, а тільки його кості біліють за городом на могилі!

Жаль стало Олегові любого коня. Він казав показати йому ту могилу. А коли став над білим черепом свого улюбленця, сльозами зайшли його очі і він з жалем промовив:

- Не сповнилася твоя ворожба, старче! Бачиш, що мій кінь загинув, а я ще живу - то як же я від нього загинути можу?

Та заледве договорив князь ці слова, як нагло щось їдке й гаряче впекло його в ногу; в очах йому потемніло і він упав на землю.

Дружинники кинулися його рятувати, аж бачать, а то гадюка вкусила князя в ногу. Вона звила собі гніздо в черепі мертвого коня і коли князь став необережно ногою на череп, гадюка виповзла й смертельно його вкусила.

Так сповнилося віщування старця, бо Олег умер від свого коня, хоча й неживого.

Цей гарний переказ про смерть князя Олега оспівали поети.

Український літописець запевняє, що Олега призначив київським князем новгородський князь Рюрик, поки підросте його малий син Ігор. Отже князь Олег був опікуном Ігоря, бо цей власне Ігор по смерті Олега став у Києві князем. 

Рюрик, що володів Новгородом Великим, був неукраїнського походження. Походив з роду варягів або норманнів, які в тих часах їздили по всіх усюдах, підкорюючи різні країни. Він прибув зі своєю дружиною до Новгорода з далекої Півночі, з півострова скандинавського, звідти, де тепер є Норвегія. Новгородяни займалися здебільшого торгівлею.Вони запросили Рюрика з його лицарською дружиною для своєї оборони перед різними чужими племенами. Ось так став Рюрик князем у Новгороді і дав початок пануючій відтак на Україні княжій династії, що звалася Рюриковичами. 

Новгородський князь РюрикЯк новгородяни Рюрика, так Аскольда й Дира кияни запросили для своєї оборони. І обидва князі теж були варягами, а що не полишили нащадків,  то по них заволодів Києвом Рюриків родич Олег.

Що в Києві панував князь Ігор, це знаємо напевно, з того часу залишилася також писана пам'ятка. Це також торговельний договір (угода) з греками, укладений у Царгороді року 944. Під договором підпис князя Ігора, а крім нього ще з двадцять імен, які називають себе "світлішими й великими князями". Видно, що тоді на Україні було багато князів і кожний з них мав свій малий округ, але всі вони мусіли підкорятись великому князеві київського. А цей князь Ігор мав бути дуже завзятим і здібним, коли вмів держати стільки інших під своєю владою. 

Ігор справді був князь хоробрий і відважний. Як Олег, він вирушав часто в походи на далекий Царгород, або над Каспійське море й до Персії. Зі всіх тих походів вертався переможцем. Тільки з Царгородом не вдалося йому так, як Олегові. Греки кидали на українське військо якийсь огонь, що палив і ранив вояків. Це, мабуть, були такі вибухові набої, що їх греки викидали при помочі стрільного пороху. Українці ще такого не знали.

Князь ІгорВи пам‘ятаєте: Олег не вмер у бою з ворогами, так самой Ігор не згинув у битві. Його знищило плем'я, що називалося деревлянами. А було це так.

Деревляни жили на північний захід від Києва (довкола Києва жило плем'я полян) і платили Ігореві данину, бо деревлянський князь був підлеглий київському. Раз вибрався князь Ігор, зо своїм воєводою Свенельдом, збирати від деревлян податки. Зловорожість воєводи так роз'юшила деревлян, що вони зібрали своє військо, напали на дружину Ігоря і розбили її. Самого Ігоря упіймали, прив‘язали за ноги до двох зігнутих дерев, а потім ті дерева відпустили. 

Коли ця страшна вістка дійшла до Ігоревої дружини, княгині Ольги, вона постановила помститися. Рушила вона з військом на деревлян і несподівано станула під їх столицею Іскоростенем. Народний переказ оповідає, що Ольга взяла місто хитро й підступно. Вона зажадала від деревлян з кожної хати данини ­– по парі голубів ­– і сказала, що з таким викупом піде собі назад. Деревляни були вдоволені, що так легко окупляться від помсти й прислали княгині по два голуби від кожного дому. Тоді Ольга звеліла прив‘язати до лапки кожному голубові віхтики з жаром і пустити вільно. Голуби полетіли до своїх хат, а під час польотувіхтя спалахнуло і вмить усі хати почали горіти. Тоді Ольга здобула Іскоростень і прилучила землю деревлян до київського князівства.

Княгиня ОльгаКнягиня Ольга владарювала дуже мудро і зміцнила українську державу. Вона сама перша з українських князів, прийняла християнську віру, бо тоді українці вірили ще у своїх поганських богів. Її християнське ім'я було Олена.

Про розум і хитрість княгині Ольги свідчить ще така подія, записана в літописі.

Коли Ольга, уже вдовою, приїхала до Царгорода, щоб там охреститися, то грецький імператор так уподобав собі її, що став просити її руки, цебто, щоб Ольга стала йому жінкою. Але Ользі не сподобався імператор, а зрештою вона не хотіла лишитися в Греції, бажала вернутися на Україну й тому взялася за хитрощі. Вона сказала: "Добре, вийду за тебе, але найперше мушу охреститися, бо ти християнин, а я ще поганка". Тоді Ольгу охрестили, а одним з кумів був імператор. Коли по хрещенню імператорпригадав Ользі її обіцянку, вона відповіла: "Я дуже радо була б твоєю дружиною, але ж ти мій хрещений батько, то не вільно тобі брати собі за жінку свою хресну дочку!" Імператор був безрадннй і вкінці відпустив Ольгу з великими почестями. Ольга вернулася до Києва і ще довгі літа князювала на Україні. 

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 8 - 16.

Князь Святослав Хоробрий »