Князь Святослав Хоробрий
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 06 лютого 2014
Княгиня Ольга мала єдиного сина, Святослава. Він був відважний та хоробрий. Про його хоробрість знали усі сусіди України. Святослав усе своє життя і князювання провів не в Києві у палатах, але в походах, у полі, зі своїми воїнами, які його дуже любили, бо він жив так просто, як вони.
У похід не возив Святослав із собою ні казанів, ні наметів. Спав на землі, поклавши під голову сідло, їв просту страву: нарізував конину, або воловину, або м'ясо іншого звіра тоненькими шматочками, пік на вогні і так споживав страву.
А на ворогів своїх не нападав хитро, несподівано, щоб їх заскочити. Ні! Він попереду себе посилав до того, на кого йшов походом, свого посла, щоб переказав ворогам його воєнний виклик:
"Іду на вас!"
І аж тоді йшов на ворога, який тим часом підготувався до битви. Таким гарним звичаєм Святослав здобув собі пошану навіть у ворогів. Вони й боялися його дуже, бо думали собі: "Коли він нас попереджує про свій похід, то видно, певний своєї перемоги; видно, що має велике військо".
Такий-то князь-лицар став володарем України по смерті своєї матері, княгині Ольги. Він довго й не сидів у Києві, передав усю владу в державі своїм трьом синам: Ярополкові, Олегові й Володимирові. А міг він собі на це позволити, бо князь Ігор і княгиня Ольга впорядкували державу так, що панували там лад і спокій.
Багато походів зробив князь Святослав за своє життя (Свої походи князь Святослав проводив для того, щоб заздалегідь забезпечити Київську державу від нападів чужинців). Багато воєн закінчив переможно й щасливо та багато воєнної здобичі привіз на Україну. Він побив хозарів, що мали тоді свою державу над рікою Волгою; побив народи підкавказької землі, що звалася тоді Тьмуторокань, а нині зветься Кубань, де живуть тепер кубанці, потомки запорозьких козаків. Потім побив ще болгар, що мали державу над Дунаєм.
Раз, ще за життя княгині Ольги, прислав до Святослава грецький імператор Никифор Фока, посла с просьбою, щоб він ішов воювати з болгарами. А вони тоді над Дунаєм заснували свою державу. Болгарія тоді була державою сильною. Болгарський цар Петро наклав на грецького царя данину і той мусив її платити. Та по якімсь часі грецькому цареві Никифорові стало соромно, що він платить дань болгарам. Він попросив у князя Святослава помочі проти болгар, а за це обіцяв йому велику нагороду та й уже заздалегідь прислав дорогі дарунки.
Святослав рушив зараз зі своїм військом на Балкани і побив болгарське військо. Болгарський цар з журби занедужав, а тоді Святослав рішив лишитися в Болгарії. Він осів у місті Переяславі (нині Переяславець) над Дунаєм і сидів там. Та зле зробив він, що не вернувся до Києва, бо вороги України, печеніги, як лиш почули, що Святослава нема на Україні, одразу рушили походом на Київ. Вони облягли столицю довкола, але кияни вислали посланців до Святослава, і він прибув з військом з Болгарії і прогнав печенігів. Однак і тепер Святослав не залишився в Києві, хоча перед смертю дуже просила його старенька мати, княгиня Ольга, щоб залишився біля неї. Але дарма. Воєнні пригоди тягнули його в походи.
Коли померла княгиня Ольга, Святослав дуже величаво поховав свою неньку. Опісля передав усю власть у Києві свому синові Ярополкові, у деревлян – Олегові, а в Новгороді – Володимирові, а сам рушив таки назад до Болгарії.
Тим часом грецький імператор погодився з болгарами і проти Святослава вийшло велике болгарське військо. Та Святослав розбив противника, а тоді рушив і на Царгород. Грецький імператор, Іван Цімісхій, наслідник Никифора, змушений був дати Святославові великі гроші і дарунки, щоб не нищив Царгорода. І переможець Святослав повернувся назад у Болгарію й осів там, тримаючи болгарського царя в неволі.
Про цей похід Святослава на Царгород оповідають літописці таке. Коли князь окружив Царгород військом, греки радилися, що робити. І хтось порадив випробувати Святослава. Урадили передати йому дорогі дарунки й золотий меч. Посли принесли ці дарунки: дорогі шовки, вина, золото, срібло і меч і дивилися, що князь буде найбільше цінити. Святослав узяв усі дарунки і роздав своїм прибічникам, а меч приперезав собі до боку. Посли переказали це імператорові, а він сказав: «Це хоробрий вождь, коли він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!» І вирішив відкупитися.
Та незабаром греки знову зібрали велике військо і вирішили прогнати Святослава з Болгарії. Вони оточив Святослава під містом Доростолем. Та Святослав не хотів піддатися і заохочував своїх воїнів до бою такими словами: «Нема вже нам де подітись! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі рідної та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!»
Довго витримували українські війська облогу ворожої переваги, аж нарешті помирився Святослав з царем чесно й полишив Болгарію. Очевидець так описує стрічу Святослава з грецьким царем над берегом Дунаю: «Український князь був одягнений просто, як його вояки, тільки у правому вусі мав дорогу сережку та й сорочка на ньому біліша, як у вояків"...
Коли Святослав вертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Греки переказали печенігам, що Святослав іде з великим добром, набраним у Болгарії. Тоді печеніги напали зрадливо на Святослава біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші з Святославового черепа була така напис: «Чужого шукаючи — своє втратив!». Про цього славного князя-лицаря і завойовника співає наш поет Юрій Шкрумеляк:
Був це смілий князь-вояка,
Все в таборі проживав,
І ціле життя відважно
З ворогами воював.
Як на кого йшов війною
То казав: "Іду на вас!"
Ненадійно на ворога
Не напав він ані раз.
Звоював він печенігів,
І над Волгою хозар -
І Болгарію побити
Кличе його грецький цар.
Але зле вчинив ти, князю,
Що у городі чужім
Ти осів собі й занедбав
Рідний Київ — батьків дім.
Ти сидиш в Переяславці,
А тим часом печеніг
Рідний Київ облягає -
Все валить собі до ніг.
Хоч побив ти печенігів,
Знов вертаєшся в чуже;
Грек згодився з болгарином -
Ждуть зі зрадою тебе.
Хоч помстив ти зраду грека
Й ворогів чимало вбив -
Мусів ти від переваги
Відступати з тих країв.
А стрінувши печенігів,
В лютім бою ти упав,
Ворог з черепа твойого
Мед-вино собі спивав...
Так скінчив хоробрий князь Святослав своє войовниче життя. Загинув молодим: мав тридцять літ. Помстилося на ньому те, що воював не тільки, щоб боронити своєї землі, але щоб також здобувати чужі землі.
Але лишив він по собі славного наслідника — свого сина Володимира.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 17 - 22.