Похід князя Ігоря на половців — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Похід князя Ігоря на половців

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 07 лютого 2014

Половці йдуть походом на УкраїнуЯк наші князі в обороні України погибали

Пригадайте собі, про що вже оповідалося раніше.

Українські князі, починаючи від Святослава Завойовника, постійно воювали з печенігами. Печенігів нарешті розбив Ярослав Мудрий так, що вони вже не мали сили нападати на українські землі, а до того ще знищили їх нові степовики монгольського племені - половці.

Половці прийшли з Азії, розбили печенігів і зайняли землі між ріками Доном і Волгою. У 1068 році, за князя Ізяслава, вони вперше напали на Переяслав, бо туди було їм найближче. Розбивши над річкою Альтою війська трьох князів Ізяслава, Святослава і Всеволода, – половці рушили на Київщину і нищили все по дорозі. У тому помагали їм деякі безчесні князі, закликаючи їх на поміч проти власних братів. Врешті Володимир Мономах у 1097 році скликав з’їзд князів і там усі присягнули – одностайно стати на половців. Похід відбувся через шість років, тобто 1103 року. Майже всі українські князі зібралися тоді над Дніпром, на острові Хортиці де потім була Січ Запорозька. Прибуло й українське військо з Галичини, де тоді князювали перші Ростиславичі. Галичани припливли Дністром до Чорного Моря, а звідси перейшли до Дніпра і попливли горі Дніпром до Хортиці. Тоді всі разом, під проводом Володимира Мономаха, рушили в степи, розбили військо половців та й узяли дванадцять їх князів у полон. Відтоді Україна мала спокій на яких 50 літ. Але пізніше, як князі знову завели між собою чвари та війни, половці роззухвалилися й взялися нападати на Україну. Деякі князі, найчастіше переяславські й чернігівські, билися з ними, але не могли їх перемогти. Аж у 1184 році київський князь Святослав, з князями Рюриком та Ярославом Чернігівським, вирішили піти спільно на половців. Вони знову закликали всіх князів одностайно стати до бою з ворогами, і князі погодилися. Разом з іншими прислав своїх воїнів Ярослав Осьмомисл, тодішній князь галицький. У липні 1184 року в степу, за річкою Орел, стрілися вони з половецьким ханом Кончаком. Половці були переможені, а їхнього хана Кончака взяли в полон.

Зловісні знаки на небі перед Ігоревою дружиноюДумали, що вже буде спокій. Та як лише Кончак викупився з неволі, то знову зібрав своїх половців і рушив на Україну весною 1185 р. Поблизу Хорола зійшлися з ним князі Святослав і Рюрик, а з собою мали ще «чорних клобуків», що походили з монгольського роду торків і служили українським князям. Кончак оборонявся довго і стріляв «грецьким вогнем», але не встояв і кинувся утікати. Це було на самий Великдень. Князі вислали за ним в погоню «чорних клобуків» (народ той звався так від чорних шапок, що їх носили, а шапка у староукраїнській мові називалася «клобук»), а самі йшли з військом за ними. І був би, може, Кончак утік аж за Дін, але за ним погналися, наперед, старші князі: князь Новгороду Сіверського Ігор, і його брат, князь курський Буй-Тур Всеволод, обидва сини Святославові, а з ними ще син Ігоря, Володимир з Путивля, та й братанич, Святослав Рильський. Вони хотіли прислужитися рідному краєві, бо мали хоробре військо, але було його мало, отож Кончак зібрав половців і по довгій битві розбив їх і знову рушив на Україну.

Цей похід Ігоря Святославовича на половців оспівує невідомий український поет з тих часів, певно, якийсь лицар, що був у Ігоревій дружині. Пише він про цей похід у своїй поемі «Слово о полку Ігоря». Ця поема така гарна, що хочемо коротко розказати її зміст, поки ви, молоді читачі, прочитаєте її колись усю від початку й до кінця.

Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:

Князь Ігор Святославович- Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти!

І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа), вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.

Це було в п’ятницю рано. Кончак і Гза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругов, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославичеві.

Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпучливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу. Буй-Тур Всеволод рубав ворожі голови, як ліс, та що зрубає десять, а на місце стає живих двадцять. А йому на поміч шле останнє своє військо брат Ігор. І билися так цілу суботу, і знову битва була нерішена. А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.

Князь Курський Буй-Тур ВсеволодПоет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сини (себто піддані йому князі) Ігор і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна вістка про битву над Каялою, то заплакала вся Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна, у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви, половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.

Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.

Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. У два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.

А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозив їм інший народ монгольського походження – татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали шарпати Україну.

Поема «Слово о полку Ігоревім», де описується битва над Каялою, така гарна, що можна її порівнювати з найкращими творами світової літератури. А написав її український лицар, імені якого ми досі не знаємо, у 12-ім столітті, тому 800 літ. «Слово о полку Ігоревім» переконує, що культура на Україні була тоді дуже висока.

І в пісні так співає наш відомий поет про геройські Ігореві подвиги:

Княгиня Ярославна з мурів Путивля виглядає ІгоряСлавний Ігорю, наш княже,
Сину князя Святослава -
По вік-віки ме ходити
В нас про тебе добра слава!

Та й про твого, княже, брата –
Про Буй-Тура Всеволода,
Що йому разом з тобою
Трапилась важка пригода.

Ви оба на перемогу
Половецьку наступали,
І своїм завзяттям бистрим
Половчина здивували.

Та й здумілася в неділю
Бистра річенька Каяла:
Звідки то кровава січа
Над її водами встала …

Бо поплило нею в море
Досить кровці дорогої,
Що за край свій ви пролили
І хоробрі ваші вої.

Ви нам, лицарі завзяті,
Славний заповіт лишили:
Щоб ми того, що нам рідне,
До загину боронили!

Отак описали ми коротко головні події з часів, коли Українською державою управляли київські князі, то коли Київ був справді столицею всіх українських земель. Ці часи в нашій історії мають назву Київської доби. Вона тривала від початків Української держави, тобто від якого 700 року, до зруйнування Києва в<1169 р., отже майже 500 літ (сучасна історична наука вважає, що Київська держава існувала від ІХ до середини ХІІ століття). Та вже, певно, й з того короткого опису ви зрозуміли, що ця держава й її славна столиця були б проіснували багато довше, а може, була б і до нині, якби всі князі жили в згоді й спільно воювали з противниками України. А ця незгода більше пошкодила, ніж вороги. У правдивості цього переконаєтеся, читаючи подальшу історію рідного народу. І тому вже тепер затямте собі, що мусимо всі в згоді і єдності жити, бо велику правду містить в собі наша стара приповідка, що «згода будує, а незгода - руйнує».

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 40 - 48.

Початок Галицького князівства »