Початок Галицького князівства — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Початок Галицького князівства

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 08 лютого 2014

Галицько-Волинське князівствоПерші галицькі князі Борис, Ростислав, Рюрик, Володар і Василько.

В першій добі світлого розвитку Української держави Київ був наймогутнішим містом на всій Україні і був дійсною столицею тодішньої великої Української держави. Київський князь був найстарший між іншими українськими князями, і вони звичайно його слухали. Та часто також деякі так звані удільні князі повставали проти великого князя київського і навіть брали собі на поміч ворогів України, як от печенігів або половців, щоб повалити київського князя і собі засісти на престолі в Києві. Бувало й так, що всі українські князі ділилися на два табори: одні боронили київського князя, інші йшли проти нього, бажаючи посадити в Києві когось з-поміж себе.

Галицько-Волинська державаОт через такі княжі міжусобиці (часто навіть між рідними братами) та ще й через те, що до Києва мали через ті братовбивчі чвари легкий доступ степові племена печенігів, половців та інших народів, Київ почав підупадати і втрачав помалу свою давню силу і значення. Через те вже й удільні князі не дуже лакомилися на Київ, але засновували собі свої держави й столиці в подальших землях, на півночі й на заході від Києва, де було безпечніше.

Вже один правнук Ярослава Мудрого, а син Володимира Мономаха, якого звали Юрій Довгорукий, сподобав собі північні землі й, осівши там, заснував державу, що дала початок Московській (російській) державі і московському народові. Цей Юрій чимало спричинився до занепаду Києва, а потім його син Андрій Боголюбський напав у році 1169 на Київ і зруйнував його до решти, забираючи навіть ікони з київських церков. За цього Андрія почала вже по-справжньому міцніти Московська держава, яка й донині є завзятим ворогом України.

Але Українська держава відразу не занепала, хоча Київ був знищений. Вона проіснувала ще потім з 200 літ, тільки її ядро пересунулося на захід, на ті землі, де є нині Східна Галичина, Волинь і Холмщина. Ці землі вже й давніше, перед Володимиром Великим, належали до Української держави, а потім на короткий час дісталися під владу Польщі, але Володимир знову відібрав їх від західних сусідів. Ці землі були удільним побічним князівством і підкорялися всьому Києву. Коли Київ підупав, вони стали осередком Української держави. І був потім час, що галицькі князі мали і Київ під своєю рукою і посилали туди своїх намісників. У період найбільшого розквіту цієї держави належали до неї ще нинішня Буковина, а навіть Румунія до гирла Дунаю та Закарпатська Україна з містом Ужгородом.

Перемиський князь Ростислав ІОдним з найперших галицьких князів був син Володимира Великого Борис, а потім Всеволод. Пізніше панували тут коротко ще різні князі. Але Галицько-Волинська держава по-справжньому почала входити в силу, як ці землі дістав у 1050 році князь Ростислав, син Володимира Ярославича, себто внук Ярослава Мудрого, а правнук Володимира Великого. З того бачимо, що в той час, як на півночі одні внуки і правнуки Ярослава Мудрого забули й відчужилися від свого народу й збудували Московську державу, то в Галичині й на Волині інші нащадки продовжують існування Української держави. Про цю Галицько-Волинську державу власне пишемо в цій частині.

Князь Ростислав недовго панував у Галичині, бо по десяти роках мусив утікати від київського князя Ізяслава і потім згинув аж у Тьмуторокані (там, де нині Кубань). Та по нім лишилися його сини: Рюрик, Володар і Василько. Ці брати жили між собою у великій згоді й давали всім іншим князям добрий приклад. Коли Володимир Мономах скликав з’їзд князів у Любечі поблизу Києва, щоб їх усіх помирити, – то на тім з'їзді ці три брати Ростиславичі (сини Ростислава) вступилися за свою батьківщину – Галичину, яку їхньому батькові неправно відібрав київський князь Ізяслав. Князі згодилися й ухвалили віддати Галичину Ростиславичам; а що Галичина складалася тоді ще з трьох малих князівств, то їх розділили між трьох братів так: Рюрик дістав Звенигород (нині село недалеко Львова), Володар дістав Перемишль (одно з найстарших галицьких міст), а Василько дістав Теребовлю.

Теребовельський князь ВасилькоАле цим трьом згідливим братам не дали спокійно князювати в Галичині. Хоча всі ухвалили такий поділ, одразу дехто почав снувати на братів зраду. Волинський князь Давид шепнув київському Святополкові, що Василько ніби хоче відібрати від нього Київ. Святополк повірив і захотів помститися Василькові. Він запросив Василька ніби в гості до себе, а коли цей поїхав, то його зловили під Києвом Святополкові слуги і викололи очі, а потім відвезли його до того лихого князя Давида на Волинь.

Володар довідався, що зробили його любому братові, і пішов з військом, побив Давида і визволив Василька. Василько, хоч зовсім сліпий, князював у Теребовлі.

Тепер уже здавалося, що всі три брати спокійно заживуть у своїх землях. Та незабаром знову київський князь Всеволод пішов на Галичину. Але під Перемишлем у 1084 році розбили його всі три брати Ростиславичі й спільними силами оборонили свої княжі уділи.

Незабаром Рюрик умер, а Володар і Василько, поділилися Галичиною пополовині. Володар сидів дальше в Перемишлі, а Василько у Теребовлі. Ці два брати жили у великій згоді і спільно оборонялися перед усякими напастями.

Київський князь Святополк позаздрив галицьким князям, що їхні володіння міцніють, і через п‘ять літ по смерті Рюрика (1099 р.) рушив війною на Галичину. На поміч собі прикликав ще угрів (мадярів), які вже тоді мали свою державу за Карпатами. Та Василько й Володар зібрали велике військо і ще попросили собі на поміч половців. Коли Святополк київський обліг Перемишль, Василько і Володар його військо й угрів розбили, аж київський князь ледве живий утік з бойовища і вже потім не лакомився на Галичину. Та й угри не думали вже більше про похід на Перемишль.

Про осліплення Василька, про битву під Перемишлем та про братню любов згадує наш поет у вірші п.з. «Василько і Володар» так:

Перемиський князь Володар…Ви оба князі хоробрі,
Йшли за рідний свій престіл
У кривавий бій з врагами,
Й гнали їх із рідних піль.

Ти, Васильку, своїм землям
Лиш добра завжди бажав – 
Та Давид отой лукавий
Зір очей твоїх забрав!

Володар тебе рятує – 
Ти ідеш – хоча сліпий,
В бій стаєш за Перемишль,
Наче лицар чарівний.

Перемишля князь завзятий,
Твій брат любий, Володар – 
Ворогам своїм у бою
Не один несе удар.

Але зради допустився
НА князеві Власт Петро:
Хитро він завів у світі
Й передав врагам його.

Брата ти звільнив з неволі,
Давши окуп золотий,
І від ворогів лукавих
Остеріг своїх дітей.

Ви оба у згоді жили
Й князювали много літ,
То й по вас ввесь край наш рідний
Довго ще міцний стоїть.

Князь Володар забезпечив свої кордони від заходу й півночі, а почуваючи себе сильним, часто ходив війною на Польщу, аж за Віслу. Поляки радилися, як би його зловити, а що не могли силою, то задумали підступом. У князя Володаря був один дворянин, Петро Власт, який прикинувся, що буцімто він утік з Польщі, де його страшно скривдили. Коли Власт поїхав, якось з Володарем у ліси в околиці Дубецька на лови, то завів князя в густі хащі, кажучи, що там найдуть великого звіря. А була там польська засідка, яка зненацька зловила Володаря і забрала в полон. З тої неволі викупив потім Володаря його брат Василько, князь теребовельський, давши за нього викуп 20 000 срібних гривен.

Повернувшись із польського полону, князь Володар уже недовго жив. Він умер в 1124 році, через кілька місяців по смерті Василька. Отже, обидва князювали майже по 30 літ і дуже зміцнили Галицьку державу, столицею якої було тоді місто Перемишль над рікою Сяном.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 50 - 56.

Зріст Галицького князівства »