Князь Ярослав, званий «Осьмомислом»

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 08 лютого 2014

Князь Ярослав Осьмомисл По Володимиркові засів на галицькім престолі його син Ярослав. Цей Ярослав був дуже добрий і мудрий володар, а за його великий розум прозвали його «Осьмомислом», тобто такий він, що за «вісьмох» мислить. Та й говорив він вісьмома мовами: українською, польською, болгарською, грецькою, латинською, німецькою, угорською й арабською. Він ще краще упорядкував свою велику державу, яка сягала тоді від Карпат і Сяна, аж через нинішню Буковину й Румунію, по Дунай. Погляньте на мапу, а побачите, яка це велика була держава. Цей князь заснував місто Новий Галич (Галац) над Дунаєм.

В поемі «Слово о Полку Ігоря», де невідомий поет прекрасно описує похід князя Ігоря на половців, – згадується галицький князь Осьмомисл, й просить у нього поет помочі для порятунку Ігоря. А описує поет князя Осьмомисла так: «Галицький Осьмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві (угорському) дорогу, зачинивши Дунаю ворота, посилаючи кораблі по Дунаю! Гроза твоя (пошана і страх перед тобою) по землях тече. Ти відчиняєш ворота київські, стріляєш з батьківського золотого стола султанів по далеких землях!»

Ярослав Осьмомисл князював довго, бо аж 34 роки, але великих воєн не провадив. Тільки відразу по смерті батька мусив ще воюв ти якийсь час з київським князем Ізяславом II, який хотів підкорити собі Галичину. Та по смерті Ізяслава Ярослав Осьмомисл помирився з його спадкоємцем Мстиславом і таким чином забезпечився з боку Києва. З Угорщиною і Польщею був Ярослав у добрих взаєминах, так що міг усю свою силу й розум присвятити упорядкуванню держави.

Тільки з боярами було важко дати собі раду. З багатства й добробуту в краю бояри (тодішня шляхта, дорадники і намісники князя) зросли в таку силу, що перестали коритися князеві і хотіли, щоб він чинив усе по їхній волі. Вони навіть втручалися до його домашніх і родинних справ і ось до чого допустилися.

Ярослав мав за жінку Ольгу, дочку московського князя Юрія Довгорукого. З нею звелів йому оженитися його батько, і Ярослав зробив це проти своєї волі. Як умер Володимирко, то Ярослав відправив Ольгу з сином Володимиром до Суздаля, а собі взяв за жінку дочку одного знатного боярина, Настасю Чагрівну (з ниніш-ного села Чагрова коло Букачовець, недалеко Галича). Через те бояри з роду Чагрових набули великого значення в краю і мали вплив на князя. Цьому заздрили інші бояри і почали намовляти князя, щоб геть відправив Настасю Чагрівну. Коли ж князь не хотів їх послухати, вони захопили Настасю і спалили живцем на вогнищі, буцімто вона була чарівниця, а її сина Олега вигнали з краю. Потім спровадили до Галича княгиню Ольгу з сином Володимиром і примусили князя жити з нею далі. Та Ярослав не міг переболіти страченої Настасі і таки не хотів жити з Ольгою. Тому вона вдруге виїхала з Галича до Суздаля, вступила як черниця у монастир і через 10 літ умерла.

Княжий дружинник Таким чином, Ярослав Осьмомисл, могутній князь, був нещасливий у своїм житті. Перед смертю в 1187 році він віддав Галич і більшу частину держави синові Настасі – Олегові, а Перемишль дав синові Ольги, – Володимирові. Але по його смерті бояри таки прогнали Олега, а князем цілої Галицької держави визнали Володимира Ярославича. Та й він мусів відтак утікати перд боярами на Угорщину, з чого скористався угорський король Бела III. Він на якийсь час запанував у Галичині, прогнавши волинського князя Романа, що його бояри тимчасом закликали собі на князя. Бела посадив на галицькім престолі свого сина Андрія. Та незабаром Володимир, завдяки допомозі польського князя Казимира II Справедливого, прогнав з Галича мадярів і вже князював спокійно до 1199 року. Того року він умер (князював 12 літ), а що не мав синів, то на нім скінчився рід князів Ростиславичів.

Тоді бояри вдруге закликають князювати волинського князя Романа, і Галичина стає відтепер частиною великої, об’єднаної Галицько-Волинської держави, а панують у ній князі з роду Романовичів, який починається від князя волинського, Романа Мстиславича.

Про князя Осьмомисла, який був чесним лицарем у бою і високоосвіченим мудрецем на престолі, - співає наш поет так:

Ти розумний і відважний,
Сів високо на престолі,
Взяв Дунай далекий в руки,
Глянув по Угорськім полі.

І завзято наставляєш
Грудь за рідную землицю,
Від своїх і від чужинців
Бережеш свою столицю.

Та важкі тобі судила
Доля дня життя послідні –
Твоє серце поранили
Та глибоко твої рідні.

Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 60 - 63.

Князь Роман Мстиславич »