Останній Галицько-Волинський володар — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Останній Галицько-Волинський володар

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 09 лютого 2014

Князь Юрій ІІ Тройденович(1320 - 1349)

Андрій і Лев II – це були останні українські князі з роду Романовичів. Вони вмерли майже рівночасно, але жоден з них не мав сина, то на них і вигас рід Романовичів. Галицькі бояри запросили тоді на престол князя Юрія, сина польського князя Тройдена й української княгині Марії, дочки Юрія І, тому він й називався Юрій Тройденович. Власне, спершу звався він Болеславом, бо по батькові був поляком і латинської віри. Але щоб стати князем українським, прийняв православну віру і дістав хресне ім’я Юрій. Він присягнув, що буде твердо триматися української віри і звичаїв і вступив на княжий престол у Львові як Юрій II.

Він оженився з донькою литовського князя Гедиміна, а свою дочку віддав заміж за литовського князя Любарта, Гедимінового сина. Через те Литва й Галицько-Волинська держава були тоді в тіснім союзі. І справді – спочатку князював добре і жив у згоді з сусідньою державою, Литвою, що тоді зростала.

Литовсько-український князь ЛюбартАле це не тривало довго. По якімсь часі почав Юрій ІІ Тройденович спроваджувати до Львова та до інших галицьких і волинських міст багато чужинців, насамперед латинських священиків, і дозволяв їм тут проповідувати латинську віру і навертати насильно людей на латинство, бо й сам він був у тій вірі вихований і тому була вона йому ближча, як тодішня українська віра православна. Він і сам тримався своїх звичаїв і ходив до латинського костьола, а не до церкви. Це дуже не сподобалося українським боярам, бо вони знали, що коли князь не буде любити й триматися віри народу, то не буде дбати про народ, і держава ослабне. Чи їх побоювання сповнились би – не знати, але досить, що вони дуже зненавиділи князя Юрія II. Ця ненависть дійшла до того, що в 1340 році бояри потаємно змовились та й на сам Великдень в місті Володимирі всипали Юрієві до вина отрути. По його смерті повбивали на його дворі і по містах багато чужинців, яких Юрій спровадив був з Німеччини, з Чехії та з Польщі.

І поет дорікає цьому князеві словами:

Ой ти князю Тройденович,
Діло ти зробив негоже – 
Хоч приняв ти нашу віру,
Та народ манив небоже.

Та обман завжди пімститься,
За вину іде покута:
З рук бояр тобі дісталась
У вино отрута!

По смерті цього князя покликали бояри на княжий престол литовського князя Дмитра-Любарта, зятя отруєного Юрія Тройденовича. Любарт почувався майже зовсім українцем, бо вже доти жив довго на Волині, говорив лише по-українськи і полюбив український народ. Під його владою була ціла Східна Галичина, Волинь та інші галицько-волинські землі.

Любарт почав княжити дуже прихильно до української держави, наче спадкоємний князь. Він сам сидів на Волині у Луцьку, а в Галичині (у Львові) правив за нього перемиський боярин, воєвода Дмитро Детько.

Любартів замок у ЛуцькуПро Любарта гарно говорить наш поет:

Ти Волинь і гордий Галич
Від чужих обороняв,
Хоч ти Литвин, але близький
За пролиту кров нам став.

Але горе! Сил у тебе
На врага уже нема,
Через те під чужу владу
Впала рідная земля …

А треба знати, що вже батько Любарта, литовський князь Гедимін, прилучив до Литви майже всі українські землі над Дніпром. Та це литовське панування не було для України важке. Литовці стояли тоді культурно нижче від українців і були тоді ще майже всі поганами, тому переймали українську культуру і навіть мову, отож не лише па Україні, але й на Литві була українська мова урядовою державною мовою в урядах і судах (Великий український історик М.Грушевський вважав, що документи Литовської держави писані старобілоруською мовою, дуже схожою на староукраїнську). Литовці були зате краще зорганізовані і мали збройну силу, якої вживали на оборону України перед східними ордами. В українських землях князювали далі українські князі, що тільки були залежні від Литви і на бажання литовських князів мали збирати військо і податки.

Польські королі налякалися, що Литва разом з українськими землями так зросте в силу, що зможе завоювати й Польщу. Боялися також, що князь Любарт прилучить Галичину і Волинь до Литви, яка стане близьким і грізним сусідом Польщі. Тому вже перший польський король Володислав Локетек думав, як би то Галичину прилучити до Польщі і таким чином ослабити Литву, але це йому не вдалося. Аж його син, король Казимир Великий, у 1349 році пішов походом на Галичину і здобув Львів, а потім і частину Волині.

Відтепер Литва і Польща почали змагатися за українські землі, щоби панувати над ними. Відтоді Україна втратила свою самостійність.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 77 - 81.

Україна під владою Литви і Польщі »