Як постало Московське царство — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Як постало Московське царство

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 10 лютого 2014

Город Москва(1100 - 1613)

Знаємо вже, що після закінчення панування династії українських князів – Романовичів – українські землі перейшли під владу Литви, а відтак Польщі. Сталося це в кінці XV століття, і тоді весь український народ потрапив у дуже важке становище, в якому ще не був ніколи доти.

Та поки скажемо, що було далі на Україні, треба нам бодай краєм ока глянути на північ, що там діялося в той час, коли занепадала українська держава. Ми згадували перше, що вже наприкінці XI століття почав занепадати Київ, і занепадало значення київських князів, що сварилися між собою. Говорили також про нашестя різних орд, які власне через ту незгоду між князями могли безкарно нищити Україну. Та одночасно, коли місто Київ і Київська держава почали втрачати своє значення, виступили наперед дві інші держави, володарями яких були князі з українського роду Рюриковичів. Одна держава на заході – то була Галицько-Волинська, а друга на півночі – Московська.

Галицько-Волинська держава занепала в 1340 році, тому що вимер княжий рід і західні сусіди завоювали її. Зате північна держава, звана пізніше Московською, перетривала далі і розросталася щораз більше. Знаємо, що вже Юрій Довгорукий, син Володимира Мономаха і правнук Ярослава Мудрого, сів на півночі в Суздальськім князівстві і почав відчужуватися від свого роду й народу, а його син Андрій, званий Боголюбським (бо жив постійно в селі Боголюбові), назвав себе великим князем, не бажав терпіти зверхності Києва і в 1169 році зруйнував стольний город так, що навіть ікони з церков вивіз до своєї столиці, города Володимира над рікою Клязьмою.

Спадкоємці Андрія Боголюбського продовжували зміцнювати своє панування на півночі і поширювали свою державу, яку від нової столиці Москви, що її побудували недалеко Володимира і Суздаля, почали звати Московською.

Над яким же народом панували ті князі?

Там, на півночі, жили з давен-давна різні фінські і чудські племена, що зовсім не були подібні до племен слов'янських. Та вже в X і XI столітті почали туди громадами напливати й люди з українських племен північно-східної України. Вони тікали туди, рятуючись від нападів степових орд, які часто заходили аж до Києва. А осівши на півночі, уже не верталися, бо хоч і земля там була гірша, і край не такий гарний, а зате було там спокійніше життя. Пізніше прибуло туди ще й чимало татар, і всі ті роди людей змішалися з собою і за яку сотню літ витворився там новий народ, званий московським або російським, а пізніше – великоруським. Він є споріднений з українським народом, бо та мова витворилася з української з деякою домішкою фінських говорів, а сталося це тому, що з усіх тих народів українці на той час були найвищі культурою і тому московська мова, деякі звичаї і все, що в них слов’янське, є українського походження.

Друга хвиля українського рушення на північ попливла в XV і XVI столітті. Тоді, коли за українські землі почали воювати Литва й Польща і не було кому обороняти східні українські землі від диких орд, насамперед від татар, які перетворили східну й північно-східну Україну на руїну і пустелю, – люди лишали все і втікали на північ у Московське князівство і там віддавалися під владу московських князів, щоб тільки спокійно жити. Так збільшувалося населення московської держави, а пустошіла Україна, так творився на півночі новий московський народ, який був молодший від українського на яких 500 або більше літ, одначе він не споріднений з нами, хоча й має в собі багато української крові. Тому неправду говорять москалі, що ми й вони – то одно! А ще дивніше, коли кажуть, що українці повинні прийняти і московську мову і все московське як своє рідне! Наша українська мова є старша на сотні літ. Зрештою, й самі вчені російської Академії Наук у Петербурзі ще перед першою світовою війною визнали, що українська мова – зовсім самостійна й окрема, а не говірка, так само, як український народ – зовсім окремий, самостійний.

Як же зростала та Московська держава? Треба знати, що в той час, коли татари зайняли всю Україну і примусили князів їздити до хана на поклін та платити данину, тоді ж в 1240 році вони зайняли й московські землі і московських князів підкорили (Це сталося на кілька років раніше). Та що московські землі не мали інших ворогів, крім татар, то вони платили їм данину, а тимчасом зміцнювали свою державу й готувалися до того, щоб колись скинути татарське ярмо. Вони навіть здобували щораз більше землі і приєднували до Московщини, кажучи татарському ханові, що нібито вони хочуть і з тих земель збирати данину й давати ханові. А сила їх зростала ще й тому, що над усіма московськими землями дуже скоро запанував єдиний князь, що мав право життя і смерті. Не було ані уділів, ані віч, ні дорадників, був лише князь, і всі мусили його слухати, чи простий селянин, чи боярин. Не диво, що при такім послуху москалі могли розростатися і незабаром скинули з себе татарське ярмо. І тоді, коли Україну розмежували різні сусіди, на півночі зросла велика Московська держава, що й собі почала чигати на Україну, безпідставно уважаючи цей край і народ за свою власність.

Найголовніші московські володарі від часів Андрія Боголюбського, від XII століття, аж до кінця XVI століття були:

Олександр Невський – правнук Юрія Довгорукого. Він побив над рікою Невою 1240 року шведів, які хотіли завоювати новгородські землі.

Московський князь Іван І КалитаІван І Калита – внук Олександра Невського, – почав «збирати» землі і всякими способами прилучував їх до Московщини. Зробив місто Москву (над річкою тої самої назви) правдивою столицею, бо досі столицею тих земель був Володимир над Клязьмою. Перевів Іван І звідти до Москви й митрополита православної церкви.

Дмитро Донський, внук Івана Калити, зібрав військо проти татар і розбив їх на Куликовім Полі над Доном у 1380 році.

Іван III, правнук Дмитра Донського, – скористався з незгоди між татарами і проголосив Московщину вільною державою 1480 року. Він здобув місто Новгород Великий, що ще до того часу управлялося вічем, як республіка.

Іван IV Грізний, внук Івана III, став називати себе вже царем, а цілу державу царством. Він здобув Казань і решту північних, відтоді московських земель, а також прилучив уже велику частину азійського краю за Уралом, званого Сибір. По смерті Івана Грізного, званого так тому, що люто карав неслухняних бояр та й вигубив багато невинних людей, настав великий нелад. Іван Грізний лишив двох синів, але обидва вони незабаром згинули, а навіть була чутка, що молодшого сина, Дмитрія, убили бояри. На тих синах Івана Грізного вигасає рід московських князів з роду Рюриковичів (на 250 літ пізніше, як у Галичині).

Іван IV ГрізнийПізніше недовго панував боярин Борис Годунов, а потім Василь Шуйський. Опісля на короткий час добився царського престо па Дмитро Самозванець, що подавав себе за вбитого сина Івана Грізного. По кільканадцяти роках безладдя вибирають царем Михайла Романова, що був нащадком родини жінки Івана Грізного, цариці Анастасії Романової, і відтоді починає панувати в Росії династія Романових. Сталося це в 1613 році, саме тоді, коли на Україні вже прийшла до сили Запорозька Січ і українські козаки, що зводили криваві порахунки з турками й татарами, вели війни з Польщею і Московщиною, щоб полегшити долю рідного народу.

Московська династія Романових володіла Росією 304 роки, від 1613 до 1917 року, коли вибухла в Росії велика революція, яка останнього московського царя Миколу II скинула з престола й покарала жорстокою смертю.

Про царів з династії Романових буде мова в III частині цієї історії, бо вони остаточно закріпачили український народ і під Полтавою в 1709 р. зложили Україну живцем до могили.

Отак пізнали ми бувальщину рідного краю й народу в тих славних часах, коли існувала велика Українська держава під керівництвом князів. А пізнавши славну бувальщину й причини занепаду давньої сили, свідомий українець мріє про славне майбутнє рідного народу. І всі свої думки й труди звертає на те, щоб причинитися до кращої долі свого народу.

Тому й ви, українські діти, вчіться пильно й здобувайте собі якнайбільше знань з книжок, щоб колись могли їх віддати для добра свого народу й для його слави.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 85 - 91.

Звідки то взялися козаки-запорожці »