Отаман Іван Підкова
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 12 лютого 2014
Після смерті Байди-Вишневецького – козаки-запорожці не переставали воювати з турками, з татарами та з іншими ворогами українського народу. Козаків збиралося на Січі щораз більше, і вони зорганізувалися під проводом отаманів та кошових. Вони поділилися на «річкових» і «дніпрових». «Річкові» козаки проживали над ріками в своїх хатках; полювали там на звіра, ловили рибу і продавали на Січ, щоб козаки на Січі (дніпрові) мали чим жити під час відпочинку. Коли ж зачиналася яка війна, то – і річкові, і дніпрові збиралися разом і рушали в похід. Уся Україна належала в ті часи до Польської держави, отже й козаків уважали тодішні польські королі за своїх підданих. Та запорожці почували себе безпечними на степах і на Запорожжі, тому не хотіли слухати короля, ані польських урядників, старост і воєвод, що були скрізь по містах на Україні. Король і воєводи хотіли, щоб українські козаки корилися їм, щоб підпорядкувалися волі городових старшин (каштелянів і старост). Але козаки управляли самі, бо свобода була їм миліша над усе. Польські королі обіцяли козакам платню, щоб вони записувалися до реєстру на державну службу і воювали лише там, де їм воєвода чи староста накаже. Але до того списку (реєстру) вписалося тільки невеличке число козаків; вони стояли по містах і виконували накази воєвод і старост. (А що були записані в реєстрі, то називалися «реєстрові», цебто записані). Всі інші козаки жили на Січі вільно і воювали, з ким хотіли.
От, в 1575 році (через десять літ після смерті кошового Байди) повів запорожців на татар новий кошовий, Богдан Ружинський. Вони тоді сильно побили татар, але в тій битві загинув отаман Ружинський.
Третім славним козацьким кошовим був Іван Підкова. Він відібрав від Туреччини Молдавію і став володарем Молдавії. Турецький султан поскаржився польському королеві Стефанові Баторію, що як той не звелить схопити Підкову, то турки підуть воювати Польщу. Король не збирався сперечатися з Туреччиною і наказав українським воєводам, щоб зловили отамана Підкову.
Воєводи не хотіли воювати з козаками, тому вдалися до хитрощів. Коли Підкова вертався з великою здобиччю на Україну, прибув до нього воєвода з Брацлава і став його вмовляти: «їдь до короля і перепроси його за те все, а певно він простить тобі, що ти зачепив турків без його відома, Ти лицар, а король любить лицарів».
Іван Підкова послухав і поїхав у Варшаву до короля. А королем польським був тоді, як ви вже знаєте, Стефан Баторій. Він справді любив лицарів-запорожців і бажав з них утворити сильну сторожу для східних кордонів Річи Посполитої (Річ Посполита – так від 1569 року називалися об’єднана польсько-литовська держава), щоб боронитися від турків й татар. Він був залежний від Туреччини, а султан Амурат III зажадав, щоб Баторій покарав Підкову.
І король, не бажаючи входити у війну з могутньою тоді Туреччиною, велів покарати Підкову смертю. Коли Іван Підкова прибув до Львова, – весною 1578 року, – тут його ув’язнено, і на підставі королівського наказу зрубав кат голову смілому отаманові на львівськім Ринку, в присутності турецького посла Ахмета.
Дуже багато польських визначних людей того часу взяли за зле королеві, що так суворо обійшовся він зі славним козацьким отаманом.
Ще по нинішній день згадує український нарід про Івана Підкову і в піснях співає про його страшну смерть, а Тарас Шевченко звеличив славні подвиги цього героя в прегарній поемі «Іван Підкова».
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 100 - 103.