Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 17 лютого 2014

Петро Конашевич-СагайдачнийБув гетьманом від 1616 до 1622

Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть козацького отамана Наливайка дуже ослабили запорозьких козаків, і вони довший час не могли відновити свої сили.

Тепер знову деякі кошові Запорозької Січі почали думати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та добром здобувати для козацтва і народу якісь полекші. Так чинив по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі, Самійло Кішка, що про нього співається в одній козацькій пісні – думі.

Польський король Жигмонт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Ливонію і хотів посадити на престолі в Москві Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король пообіцяв козакам великі привілеї і полекші та й ще приобіцяв заплатити за поміч у війні. Козаки згодилися й пішли під проводом Самійла Кішки на Молдавію і здобули її; потім довго воювали в Ливонії (Ливонія – це нинішня Естонія), б’ючись там зі шведами, а нарешті, й під Москвою добре допомагали полякам.

Але хоча багато крові пролили козаки, помагаючи Польщі, та польський король наче зовсім забув про дані козакам обіцянки. Він ще навіть переказав козакам, щоб вони розійшлися по своїх селах і відробляли панщину, як прості кріпаки. Тоді козаки зібрали ще кілька тисяч свого війська, побудували човни й пустилися аж через Чорне море знову на Туреччину, щоб здобути бодай трохи здобичі.

У цих походах козаків на Туреччину й на Крим найбільше вславився кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний.

Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був родом з Самбірського повіту в Галичині. Його батько був заможним шляхтичем і хотів виховати Петра розумним чоловіком. Тому віддав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.

Сагайдачний вчився там 8 літ і, мабуть, там дістав прізвище Сагайдачний, тому, що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховають у сагайдаку. По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в 1614 році з кількома товаришами з Академії на Січ. Там незабаром виявилося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки вибрали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.

Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх присяг. Він задумав зробити так, щоб Польща знову потребувала помочі козаків, бо тим чином думав зібрати велике козацьке військо і таки отримати від Польщі великі полегшення не тільки для козаків, але й для всього українського народу.

Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити козацьке ім’я славним на всю Європу, гетьман почав водити козаків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгорода, несподіваним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків з турецької неволі. Таких походів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синоп, Трапезунд та інші.

Тими вдалими нападами розлютив він дуже турецького султана, і той знову загрозив Польщі, що як не стримає козаків, то турки підуть на Польщу війною. Король знову казав козакам розійтися, але цього ніхто не послухав. А незабаром по тім король сам запросив козаків, щоби збиралися і йшли Польщі на поміч проти Москви.

У 1618 році Сагайдачний зібрав 20 тисяч війська і переконав козаків, щоб помагали Польщі, бо він тепер зможе домагатися від короля виконання усіх попередніх обіцянок. Козаки пішли на Москву, спричинилися своєю хоробрістю до того, що король підписав з Москвою дуже вигідний мир, – але й тепер не віддячився король козакам і Сагайдачному за їх поміч, і знову намагався обмежити число козацького війська до трьох тисяч та казав козакам попалити човни, щоб не мали на чім нападати на Туреччину.

Та незабаром, у 1620 році, Польща знову потрапила у великий клопіт. Турецький султан вислав на Україну проти Польщі величезне військо – 300 тисяч турків і татар. Сагайдачний уважав це за добру нагоду, щоб ще раз спробувати отримати від короля полегшення для козацтва і для народу. Він знав, що Польща тепер без козацької помочі не обійдеться. Тому постановив домагатися від польського уряду і від короля таких прав: Щоб козаків було сорок тисяч; щоб король виплатив козакам усю приобіцяну і заборговану платню; щоб польський уряд затвердив нововисвячених українських єпископів та щоб заборонив єзуїтам примушувати українців міняти свою рідну віру на латинську.

Ця вимога – затвердити українських єпископів і заборонити перетягати народ на чужу віру – мала тоді найбільше значення. Треба знати, що коли Польща по Люблінській Унії з Литвою (1569 р.) забрала під свою владу всі українські землі, наїхало на Україну багато польської шляхти і латинських ксьондзів-єзуїтів, і вони почали переслідувати і гнобити православних українців, що твердо трималися прабатьківської віри. Українських священиків проганяли з церков і зовсім не дбали про їхню долю; хотіли, щоб українська православна віра пропала, бо знали, що як пропаде віра, то пропаде й народ.

Для оборони своєї віри створювалися по українських містах церковні братства. Такі братства були, зокрема, у Києві, Львові, Острозі. Ті братства своїм коштом утримували школи, лічниці і всяко помагали своїм людям. Покровителями й оборонцями їх стали запорожці, а найбільше допомагав Сагайдачний. Він сам з усім козацьким військом записався в члени Київського братства і помагав по різних містах утримувати школи, а в Києві заснував вищу школу, Академію, і опікувався нею. Він знав, що народ повинен мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонитися перед ворожими напастями на віру і народ. Бачив, яке вбоге і темне було тоді українське духовенство, що не мало свого верховного пастиря. Тому в 1620 році, коли через Київ переїздив єрусалимський православний патріарх Теофан, Сагайдачний попросив його висвятити українському народові митрополита й єпископів, щоб наглядали над священиками та щоб стерегли й боронили віри і народу. Патріарх висвятив Київським митрополитом Йова Борецького та повисвячував українських єпископів для Полоцька, Володимира-Волинського, Луцька, Перемишля, Холму і Пинська.

Таким чином, Сагайдачний відновив Українську Церкву і поклав на тривких засадах українську віру й освіту народу. Але на це треба було ще затвердження польського уряду. І користуючись з нагоди, що Польща знов потребувала козацької помочі, Сагайдачний сам вибрався з посольством до Варшави й домагався, щоб уряд затвердив ті всі козацькі, народні й церковні права. Король і сейм запевнили знову, що обов’язково це все затвердять, просили тільки, щоб Сагайдачний ішов з козаками бити турків. І Сагайдачний згодився.

Восени 1620 року розбили турки під Цецорою (в Бесарабії) польського гетьмана Жулкєвського. У тій битві загинув сам Жулкєвський і поліг козацький сотник Михайло Хмельницький, а його син Богдан (що потім став українським гетьманом) потрапив у турецьку неволю. Сталося це тому, що Жулкєвський з гордості не хотів приймати допомоги козаків, кажучи, що сам дасть собі з турками раду. По тій битві під Цецорою турки просунулися далі і стали під Хотином над Дністром, де їм заступило дорогу польське військо. Всього війська встигло зібратися лиш 35 тисяч, а турків було 300 тисяч. Сагайдачний рушив з 40 тисячами козаків під Хотин. Щоб пробитися до поляків, козаки мусили прориватися наступом крізь турецький табір, бо турки оточили поляків. Козакам пощастило. Вони пробилися крізь турецьке військо і злучилися з поляками. Турки тримали поляків і козаків ще сорок днів під облогою, робили численні атаки, які козаки хоробро відбивали. Нарешті, султан уклав з Польщею мир і пішов геть. Так козаки врятували Польщу під Хотином від турецької навали. Багато це коштувало козацької крові, а Сагайдачний скоро потім умер через ту битву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Києва лікуватися, але даремно, бо весною 1622 року вмер. Київські «братчики» і школярі влаштували гетьманові величавий похорон і поховали його В церкві Богоявленського Братства в Києві.

Так умер славний і розумний кошовий і гетьман України Сагайдачний, що про нього й донині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів допомогти своєму народові і за те віддав своє життя, бо вірив у чесність і ретельність союзників. На жаль, його наміри не сповнилися. Польща знову не дотримала своїх обіцянок – і, як побачимо далі, сам український народ через 26 літ опісля виборов собі ті права, що їх домагався славний гетьман Сагайдачний.

Гарно про нього співає наш поет:

Гей, широко залунала
Запорізька честь і слава – 
Сагайдачному дісталась
Та гетьманськая булава!

Бо такого ще не було
В товаристві отамана,
Ще ніхто не бив так славно 
Яничара й бусурмана.

І ніхто не вів так мудро
Товариство в чистім полі,
Так братів ніхто не вивів
Із турецької неволі.

І за славу Владислава
Ти боровся під Москвою,
Двадцять тисяч товариства
Ти повів туди з собою.

Бо за поміч ти від Польщі
Всі права думав здобути,
Що зробив ти для Вкраїни,
Те повік годі забути.

Для могутности народа
Дбаєш ти і про освіту
І на школи ти даруєш
Більшу частку заповіту.

Ти хоробрий, правий, чесний,
Всі обіцянки тримаєш,
Помагать сусідам в бою
Аж під Хотин поспішаєш.

Для добра сусідки-Польщі
Перевагу б‘єш турецьку,
Сам ти чесний, - то й не диво,
Що повірив в честь шляхетську …

Гідний муж, за честь лицарську
В бою з ран ти упадаєш – 
В злотоверхий рідний Київ
Умирати повертаєш.

Закріпив ти Україну,
Славний батьку Сагайдачний, - 
Каже нарід, що «за люльку
Дав ти жінку необачний» …

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 108 - 114.

Про Січ Запорозьку та про запорожців »