Перед великим зривом — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Перед великим зривом

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 17 лютого 2014

Ми вже знаємо, що гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний ходив з козаками на поміч Польщі проти Москви й Туреччини та врятував польське військо під Хотином 1621 року. А все те він робив у тій добрій вірі, що король Жигмонт III і Сейм виконають ті свої обіцянки, що дали були Сагайдачному – а саме: дадуть свободу українській вірі і Церкві, дадуть вольності козакам і полегші українському народові.

Але по смерті Сагайдачного  виявилося, що ніхто й не думає давати козакам і народові та вірі які-небудь полекші. Великі пани-магнати на Україні (чужої віри й народності) далі пригнічували народ і вкорочували права української Церкви й духовенства, а за – козаками не визнавали жодних привілеїв. Зрозуміли тепер козацькі провідники, що нікому не треба – вірити і що власними силами мусить козацтво й народ добувати належні права. І відтоді почалися незгоди, а навіть бої між польською шляхтою і козаками. Назовемо й розкажемо коротко про кількох гетьманів і кошових, що по смерті Сагайдачного хоробро воювали і голови свої поклали за рідний народ і за віру.

Після Сагайдачного гетьманував коротко (два роки) Олифер Голуб. Він вислав до Варшави козацьких послів з домаганням, щоби сейм затвердив ті привілеї і права, які обіцяв був Сагайдачному. Та сейм наче забув про ті недавні обіцянки і зовсім відвернувся від козаків.

У 1626 році посилає послів до Варшави наступний гетьман Михайло Дорошенко, але і цього посольства варшавський сейм не вислухав, лютий за те, що на Україні вже починалися повстання проти великих панів, а в Києві козаки вбили польського війта Ходику і ксьондза Юзефовича. Тоді й козаки вже на власну руку починають знову походи на турків і татар. Михайло Дорошенко водив козаків нераз аж до Царгороду – та в однім поході на Крим йому не пощастило й він загинув у битві з татарами в. 1628 році.

По Дорошенку вибрали гетьманом Тараса Трясила, дуже відважного полководця. Він почав збирати козаків, але польський гетьман Конєцпольский вислав проти нього лютого шляхтича, Самійла Лаща, з великим військом. Лащ оточив Трясила під Переяславом і змусив до того, що вони згодилися, аби було лише 6 тисяч козаків та щоб старшину й гетьмана призначала польська влада. Козаки згодилися на це, бо і так знали, що ані сейм, ані уряд не дотримають своїх обітниць, і козаки будуть мати право не дотримуватися тих умов.

Про Тараса Трясила є переказ, що він раз над річкою Альтою знищив велике польське військо, аж ріка була від крові червона. Про цю битву написав Тарас Шевченко гарну поему «Тарасова ніч».

У 1631 році став гетьманом Іван Петражицький-Кулага, дуже розумний і проворний чоловік. Він вирядив до Варшави послів з домаганням, щоб сейм вибрав королем Володислава, бо тоді саме вмер польський король Жигмонт III, а його сина Володислава всі вважали за приятеля козаків. Але гетьман Кулага знав, що польські пани просьби не послухають. Він зібрав 30 тисяч козаків і пішов з ними на Волинь, де почав руйнувати маєтки тих панів, що найбільше ворогували з козаками. Це помогло. Сейм вибрав королем Володислава IV і він прирік козакам: затвердити їхні давні права, не переслідувати більше української віри й духовенства та затвердив українських єпископів, а Київським митрополитом – Петра Могилу.

Але в 1635 році гетьман Конєцпольский знову хотів ослабити силу Запорізької Січі і тому над Дніпром, при гирлі річки Самари, вибудував твердиню Кодак. У тій твердині він поставив найману німецьку залогу, щоб не пускала запорожців з Січі на Україну і нікого з України на Січ.

Однак ця твердиня не довго простояла. Саме тоді вмер гетьман Кулага, а вождем козаків став кошовий Січі, хоробрий отаман Іван Сулима. Він воював з турками на Чорнім морі, а раз переплив Середземне море й доплив аж до Риму, де подарував тодішньому папі Римському кораблі-галєри, що їх відібрав був від турків. Почувши про цю твердиню, Сулима вернувся з походу, зібрав 6 тисяч козаків, напав на Кодак, переміг німців, що стояли там залогою, а твердиню збурив. Тоді Коцєцпольский намовив дві тисячі реєстрових козаків, що стояли по містах, щоб підступом узяли Січ. Вони так і зробили. Прийшли під Січ, і вдаючи приятелів запорожців, підступно дісталися до середини. Там несподівано вибили запорожців, а Сулиму зв’язали й віддали полякам. Цього лицаря покарали у Варшаві смертю в 1637 році.

По Сулимі став гетьманом Василь Томиленко. Він також вислав до Варшави посольство, а саме сотника Барабаша й писаря Зіновія-Богдана Хмельницького, що вже вславився був хоробрістю в битві під Цецорою і в поході на турків. Але і з цього посольства також не вийшло нічого. Польські пани не хотіли з запорожцями й говорити, а наказали їм, щоби слухали урядом настановлених старшин. Ті старшини, яких для козаків призначив польський уряд, були Сава Кононович і Федір Онушкевич. Запорожці обурилися на ту пропозицію і рушили під проводом нового гетьмана Павла Бута-Павлюка на Переяслав, захопили тих двох отаманів і постинали їм голови в козацькім таборі.

Павло Павлюк розіслав по цілій Україні універсали, щоб народ повставав проти чужих панів. У різних місцях на Україні почалися повстання, а багато народу приставало до козаків. Тоді Микола Потоцький рушив з польським військом на Україну і в грудні 1637 року, на самого св. Миколи, розбив козацьке військо під Кумейками на Чигиринщині; схопив гетьмана Павлюка, полковника Томиленка та отамана Кізиму; цього посадив на палю, а Павлюка й Томиленка відіслав у Варшаву, де їм постинали голови.

Але козацтво й народ повставали далі. Весною 1638 року зібрав гетьман Остряниця багато козацького війська й рушив на захід. У кількох битвах розбив польське військо, але через нерішучість його не злюбили й вибрали гетьманом Дмитра Гуню. Та й Гуня не міг використати народного зриву, хоч тоді вже і з Галичини почали люди приставати до козаків. Тоді воєвода Микола Потоцький зібрав велике військо, і йому вдалося оточити козаків та змусити до здачі.

Опісля він використав те ослаблення козацької сили й знову відібрав у козаків їхні привілеї. Реєстрових козаків могло бути лише 6 тисяч, а всі інші мали вернутися кожний в своє село і відробляти панщину дідичеві, як звичайні селяни-кріпаки.

Українська віра, Церква і духовенство знову трапили в принижене становище. Такий стан тривав 10 літ.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 121 - 124.

Гетьман Богдан Хмельницький »