Гетьман Богдан Хмельницький — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Гетьман Богдан Хмельницький

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 17 лютого 2014

Богдан ХмельницькийПо десяти роках цілковитого занепаду України в 1648 році прийшла раптова зміна на ліпше, а до цієї зміни спричинився славний гетьман Богдан Хмельницький.

Богдан Хмельницький – син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім, зовсім ще молодим, вступив до козацького війська. Вже небавком усі помітили, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник. Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан попав у турецьку неволю, де пробув два роки. В неволі навчився він турецької й татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а це пізніше в житті йому не раз дуже придавалося.

Вийшовши з неволі, став сотником козацького війська і знали його запорожці як відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в 1638 р. Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові, що успадкував по батькові. Та чигиринський староста й урядники не довіряли йому й боялися. Отже, часто висилали його з козаками в степи нищити татарські загони. Найбільше зненавидів Богдана чигиринський підстароста Чаплинський. Коли уже в 1647 році Хмельницький рушив з сотнею козаків у степ, Чаплинський напав зі своїми гайдамаками на Суботів, пограбував цілий хутір і побив наймолодшого синка Хмельницького так важко, що хлопець небавом умер. Хмельницький подав на Чаплинського до суду, але суд розсудив справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж до польського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказав, що й він сам безсильний проти шляхти. А зрештою, говорив король, «ви люди військові, маєте шаблі при боці, тож самі бороніть своєї честі і свого майна...»

Тоді Богдан Хмельницький сам вирішив помститися за свою кривду і за кривди народу не тільки Чаплинському, а й усім подібним панам, що самовільно поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малими відділами пробували по степах, й розказав їм про свою кривду й кривду всього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що вони вибрали його гетьманом і закликали його, щоб вів їх до боротьби. Хмельницький умовився ще з татарами, які обіцяли допомагати, й весною 1648 року рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні. Коли тільки по Україні пішла чутка, що Хмельницький збирає сили проти польских панів, усі, молоді й старі, почали приставати до козаків. Небавком мав коло себе велике військо й почав перемагати польське військо битва за битвою.

Під Жовтими Водами розбив військо Стефана Потоцького, а його самого взяв до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили і взяв до неволі обидвох польських воєначальників: Миколу Потоцького й Калиновського.

Після двох великих битв піднялося повстання по всій Україні, по обидва боки Дніпра. У містах і селах повставали міщани й селяни, виганяли всіх чужинців, а також орендаторів, які навіть ключі від церкви тримали в себе та лиш за оплатою молитися пускали. Пани й орендатори зачувши про те, що сталося коло Жовтих Вод і Корсуня, самі почали втікати з України так, що того літа Україна очистилася від чужинців. Утік також і князь Ярема Вишневецький, найжорстокіший ворог козаків.

Під Пилявцями заступили дорогу свіжі сили польського війська. Та як козаки несподівано напали на табір, то провідники перші втікли, а за ними військо, і козаки забрали все добро польського табору. З-під Пилявців відступили польські війська аж до Галичини, що тоді називалася Червона Русь.

За польським військом рушили в Галичину й козаки, а тоді піднялося повстання і в Галичині, хоча не таке, як на Україні. Хмельницький підійшов аж під Львів, та не хотів нищити міста, взяв викуп і рушив далі, аж під Замостя. Міг іти на саму Варшаву, та саме тоді вибрали нового короля Польщі – Яна Казимира. Гетьман Хмельницький вірив, що той король покарає шляхту й не дозволить далі знущатися над Україною, і тому відступив з козаками за Збруч. Він гадав, що польські війська уже не рушать на Україну, але весною 1649 року вони таки рушили. Хмельницький заступив їм дорогу під Збаражем і оточив їх та мало-що не взяв короля в полон. Під Зборовом підписали умову, що Україна по ріку Случ вільна держава, а Хмельницький її гетьман.

Хмельницький обрав собі за столицю Чигирин і звідти почав заводити лад по цілій звільненій Україні. Вся Європа довідалася відразу про вільну українську державу і різні держави почали висилати своїх послів до гетьмана, щоби встановити з Україною приязні взаємини. На Україні почалося по містах і селах нове життя, народ зітхнув з полегшенням, бо настав порядок і спокій.

Та незабаром виявилося, що Польща таки не зреклася України й готує новий похід. У 1651 році почалася знову війна, відбулася страшна битва під Берестечком, де через зраду татар козаки зазнали важких втрат. Уславилося в цій битві тих триста запорожців, які окопалися на острівці серед болота й цілу добу відбивалися від тисячів Польського війська. Король обіцяв їм дарувати життя, та вони таки не піддалися і погинули всі до одного, та не заплямували козацької честі.

По тій невдалій битві Хмельницький був примушений підписати нову умову в місті Білій Церкві. Ця умова давала право козакам жити лише в Київщині, а вся Україна знову мала далі бути польською провінцією. Почали вертатися на Україну дідичі й орендарі, одначе народ уже не хотів терпіти. В 1652 році, весною, Хмельницький знову рушив у похід і вщент розбив польське військо під горою Батіг, коло міста Ладижина. Тут загинуло двадцять тисяч війська, загинув і польський воєначальник Калиновський; йому татари відрубали голову й принесли Хмельницькому.

По битві під Батогом Україна знову стала вільною, але Хмельницький знав, що незабаром Польща вдарить наново, а козацьке військо було тоді таке ослаблене, що вже не змогло б оборонитися. Татари й турки були непевні союзники, тому гетьман вирішив укласти союз з Московщиною. Московський цар радо згодився взяти Україну під опіку й присягав, що Україна буде незалежною, а тільки козаки присягнуть вірність цареві. Так і сталося. Хмельницький з’їхався з царськими послами в містечку Переяславі 1654 року і тут підписав союз з Москвою.

Однак Москва виявилася хитріша, ніж усі інші попередники. Відразу прийшли на Україну московські війська та почали осідати по квартирах, а в Києві почали будувати собі твердиню. А хоч у 1655 році москалі пішли разом з козаками на Польщу (тоді знову були під Львовом), то московські генерали займали землі на царське ім’я, себто для Москви, а не для України. З того було видно, що Москва хоче Україну поневолити, землі забрати під свою руку, скасувати всі вольності козацькі, а українських селян закріпачити знову.

Крім того, і цар зрадив гетьмана, бо почав переговорювати з Польщею і дійшли до такої згоди, що польські війська небавком знову рушили на Україну. Тоді гетьман вирішив ще раз повстати проти Польщі та й проти Москви і вислав своїх послів до Швеції, Туреччини, Молдавії й Угорщини, щоб здобути в них поміч для України. Декотрі держави, наприклад Швеція, обіцяли помогти, і, може, було б гетьманові вдалося врятувати Україну, але він нагло заслаб і помер дня 8 вересня 1657 року. Його поховали в Суботові, в церкві, що він сам казав збудувати своїм коштом». Він не спочив там на віки. Через кілька років польський пан Чарнецький прийшов з військом на Україну й, мабуть, викинув кості гетьмана з домовини, що була в підземеллях Суботівської церкви. (Ця вістка не є певна, певне тільки те, що тоді не знати де поділися тлінні останки гетьмана).

Як бачимо, Богдан Хмельницький відбудував вільну державу на Україні, що була цілих триста літ перед Хмельницьким під пануванням Литви й Польщі; молоду Українську державу не встиг гетьман оборонити перед усіми ворогами, бо їх було забагато, а до того ще він завчасно помер, але по Хмельницькім ідуть його слідами інші гетьмани. Як побачимо, Україна вже ніколи потім не була в такій неволі, як перед Хмельницьким.

Гетьман Хмельницький має в українській історії велику славу, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі.

Про Хмельницького укладав народ пісні, з яких багато дотепер збереглося. Його прославили декотрі наші письменники у віршах, в оповіданнях і повістях. У Києві, на площі перед храмом св. Софії, стояв до 1923 року гарний пам’ятник Хмельницького, що представляв гетьмана на коні з булавою в руках.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 124 - 129.

Юрась Хмельницький та Іван Виговський »