Юрась Хмельницький та Іван Виговський
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 02 березня 2014
Ще перед смертю гетьман Богдан скликав раду козацьких старшин і сказав:
— Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана.
Козаки аж заплакали з жалю й сказали:
— Не знаємо, батьку, кого вибирати гетьманом; порадь нам, просимо!
— Є між вами писар Іван Виговський; він десять років пробував зо мною, всі звичаї козацькі знає. Або є між вами славні полковники, виберіть з-поміж них одного гетьманом України.
Але старшини поклонилися тричі перед гетьманом і сказали:
— Не хочемо ми нікого з полковників, ми бажаємо на гетьмана сина твого, Юрася Хмельниченка молодого!
Гетьман заперечив головою:
— Панове молодці! Моєму синові Юрасеві щойно сімнадцять літ, він ростом малий і розумом ще невеликий, козацьких звичаїв ще добре не знає...
А козаки на те:
— Ми будемо старих, бувалих людей біля нього саджати, вони будуть його добрими ділами навчати. Буде він між нами гетьманувати, будемо його поважати і тебе, славного батька нашого, споминати.
Зворушений гетьман заплакав, старою головою вклонився громаді й віддав молодому Юрасеві гетьманські відзнаки: булаву й бунчук.
І так по Богдановій смерті став новим гетьманом його син Юрась. Він справді був ще дуже молодий, а до того й слабовитий, що козаки говорили:
— Нехай бодай тая слава буде, що Хмельницький є нашим гетьманом!
Та не довго гетьманував Юрась. Хоча йому дорадниками були старі полковники, а найбільше генеральний писар Виговський, та Юрась побачив, що таки не має сили управляти державою, і сам зложив свою владу в руки козаків та вступив до монастиря.
Козаки вибрали собі гетьманом Івана Виговського. Він був розумний, високо освічений і меткий чоловік, а що десять літ був при боці Хмельницького, то набрався великого досвіду в управі військом і державою. Коли козаки вибрали його гетьманом і віддали йому гетьманську булаву, він сказав:
— Ця булава буде для добрих нагородою, а для лихих карою. В запорізькому війську має бути лад і послух.
Тих слів він завжди тримався. Строго карав свавільних і неслухняних, що хотіли завести нелад у відновленій Українській державі. А поважних людей, які щиро служили Україні, шанував і винагороджував та завжди слухав їх порад у важних справах.
З вибору Виговського були москалі дуже невдоволені. Вони знали, що він не дасть їм зробити Україні кривду. Тому старалися підкопати в народі його силу й повагу. Вони бунтували людей проти гетьмана, говорячи, що він хоче запродати Україну Польщі. Казали навіть, що він поляк, а лише вдає українця, бо хоче здобути собі необмежену владу, а потім завести таку панщину, яка була на Україні перед Хмельницьким. Казали, що народові було б ліпше, якби Україна зовсім перейшла під владу московського царя. Обіцювали, що тоді народ не бідував би; у всіх були б достатки, а старшини дістали б високі уряди й відзначення. І довели до того, що темний народ почав бунтуватися проти гетьмана, а навіть два полковники, Пушкар і Барабаш виступили зі своїми полками проти Виговського, не добачуючи, що москалі злобно хитрують, щоб таки українськими руками повалити гетьмана, а тоді запанувати всевладно на Україні.
Та Виговський зібрав своє вірне військо й побив тих двох зрадників. А потім задумав, якби то визволити Україну з-під тої московської опіки, в яку в добрій вірі віддав її Хмельницький. Козацькі сили були тоді заслабі на те, щоб побороти москалів, а що нізвідки помочі не сподівалися, то Виговський уклав союз з Польщею, щоб разом піти на москалів.
В місті Гадячі в 1658 році підписала Україна з Польщею таку умову: Польща згодилася, що Україна матиме своє військо, свого гетьмана і буде зовсім самостійна, тільки буде признавати зверхність польського короля. А за те Польща дасть своє військо до помочі козакам проти Московщини.
1659 року гетьман Виговський написав відозву до народу. Нагадав усі кривди, що їх Москва вчинила Україні, хоча 1654 року присягала в Переяславі на вільність України, і закликав усіх до війни з Москвою.
Козаки й народ охоче пішли до боротьби й рушили на Московщину. Під Конотопом, на Чернігівщині, стрінулися козацькі війська, під проводом Виговського, з великими силами московськими, і тут розігралася страшна битва. Московські війська розбито; багато їх було забрано в полон, багато москалів згинуло, а козакам дісталася величезна здобич.
Та, на жаль, гетьман Виговський не зумів як слід використати тієї перемоги. Він побачив, що польські війська, які йшли на Україну нібито йому на допомогу, починають господарити по-своєму, а польська шляхта хоче використати ту хвилину, щоб запанувати по-давньому на Україні. Отже, побоюючись, щоб народ не підозрівав його, що він є в якійсь змові з Польщею, Виговський зрікся гетьманської влади в 1659 році відразу після битви під Конотопом.
Те, що він не був у змові Польщею, виявилося небавком, бо вже через кілька літ, в 1664 році, він загинув по-геройськи. В тім році селяни на Київщині підняли повстання проти польської шляхти, що прийшла сюди з військом і почала заводити наново панщину. Великі пани-магнати підозрівали, що до того повстання спричинився Виговський і що він у той спосіб хоче підхлібитися народові, щоби знову вибрали його гетьманом. Виговського, що не почував ніякої вини за собою й тому не стерігся, зловили й воєнний суд засудив його на смерть. Його розстріляли у Варшаві.
Так згинув один з наймудріших українських гетьманів.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 129 - 133.