Гетьман Іван Мазепа
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 02 березня 2014
(1687-1709)
Ще за гетьманування Дорошенка був гетьманом на Лівобережжі Дам'ян Многогрішний. Він гетьманував всього 4 роки (1668 — 1672). Але й за той час показав, що бажав добра Україні. Заводив порядок і лад, і перший завів на Україні кінну почту. Скінчив він так, як і Дорошенко. Московський цар Олексій IV бачив, що Дам'ян прагне до цілковитого визволення України, тому наказав його заарештувати й заслав на Сибір, де гетьман Многогрішний і вмер.
Подібно скінчив життя і його наступник, гетьман Іван Самійлович, що гетьманував уже й по Дорошенкові від 1672 до 1687 року. Він також умер на Сибірі.
І тоді вибрали гетьманом України Івана Мазепу. Це один з найславніших гетьманів України.
Іван Мазепа народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Київщині. Походив зі старого українського роду Мазепів і вже його прадіди й діди служили в козацькім війську. Один з них, Федір Мазепа, воював разом з Наливайком проти Польщі, з ним попав у полон і його стратили у Варшаві разом з Наливайком в 1597 році.
Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина, Івана, виховав на освічену людину.
Мати Мазепи називалася Марія Магдалина з роду Мокієвських, і була потім ігуменею (начальницею) жіночого монастиря в Києві.
Спершу вчився Іван дома і, маючи дванадцять літ, складав вірші латинською мовою (тоді це було в звичаю). Згодом учився в Полоцьку в вищій школі і, маючи 16 літ, пішов на Січ, учитися воєнного ремесла. Служив при козацькім війську за Хмельницького в 1648 році й тоді, будучи ще хлопцем, хоробро бився в одній битві. За хоробрість і розум полюбили його всі козаки, а гетьман Хмельницький радив його батькові послати Івана ще продовжувати навчання за кордон. Іван вчився в Голандії, а потім довший час був при дворі польського короля Яна-Казимира. Король посилав його, з важливими листами до гетьмана Тетері і Дорошенка. Нарешті, Іван став служити в Дорошенка. Одного разу послав його гетьман у посольстві на Крим, до татарського хана, що був тоді в союзі з Україною. По дорозі зловили його в степу козаки лівобережного гетьмана Самійловича. Але Самійлович не карав Івана, а прийняв до себе на службу й навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність Мазепи. Послав гетьман Івана в посольстві до царя московського, й там Мазепу також полюбили, бо такого освіченого й добре вихованого чоловіка не було тоді й при царськім дворі.
Не диво, що коли цар ув'язнив Самійловича, то сам був за тим, щоб козаки вибрали гетьманом Івана Мазепу. Козаки вибрали його зовсім добровільно, бо, по-перше, Мазепа був тоді найбільш освічений між старшиною, а по-друге, всі знали, що хоча він і з царем живе в приязні, але над усе любить Україну, то й буде їй вірно служити.
І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежности всіх сусідів. Але мусив діяти дуже обережно. бо тоді (від 1682 до 1725 р.) панував у Росії цар Петро І, дуже лютий і розумний тиран; він бажав з'єднати Україну з Росією й хоча до якогось часу ще терпів на Україні окремого гетьмана, але дуже обмежував права гетьмана й козацтва і всієї України. Цар вимагав, щоб козаки ходили з ним на війну проти Польщі, Швеції й татар; в нарешті загнав полки козаків аж до Петербурга, нового міста, що заснував, і казав їм там копати канали, сушити й будувати нову столицю Росії. Багато козаків погинуло там від стужі й поганого повітря. Недарма то люди говорили, що Петербург побудований на козацьких кістках.
А тим часом на Україні було ледве кілька тисяч козаків коло гетьмана, а по всіх містах і селах стояли московські солдати; вони робили, що хотіли й дуже знущалися над українськими селянами й міщанами. Весь народ і козацтво стали нарікати на гетьмана Мазепу, що він цареві гак у всьому корився. Але тільки жменька старшин знала, що Мазепа ще не може відверто виступити проти царя. Він ждав догідної хвилі, коли на Україну вернуться козацькі полки, що бідували на Московщині, й коли цар буде зайнятий війною з сильнішими противниками. А тим часом гетьман старався упорядкувати край і піднести його освіту.
Побудував багато шкіл і церков власним коштом. Для Київської Академії казав збудувати новий величавий будинок на три поверхи. Такої школи і в Московщині в ті часи не було.
Коли 1700 року цар почав війну зі шведами, з славним шведським королем Карлом ХІІ, Мазепа покладав на це великі надії і в великій таємниці почав умовлятися через довірених посланців з королем, щоб разом ударити на царя.
Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде вільною державою по обох сторонах Дніпра, й згодився злучитися з козаками. Але трапилися між старшиною два зрадники: Іскра і Кочубей. Вони написали листа, ще й самі поїхали до царя й розповіли, що Мазепа змовляється зі шведами проти Москви. Та цар ще не вірив тому, бо і спершу були доноси на Мазепу, а Мазепа служив цареві вірно. Тому казав зв’язати Іскру і Кочубея й відіслати їх до Мазепи. Мазепа звелів їм стяти голови.
Та скоро потім, літом 1708 року, король Карло XII рушив на Україну, й гетьман став явно по стороні шведів. Він закликав усе козацтво й народ, щоб ставати проти Москви. До нього пристали й запорожці. П'ятнадцять тисяч їх прийшло під проводом Костя Гордієнка й злучилися з гетьманськими полками.
Однак велика сила козаків була ще на півночі в Московщині. А лютий цар зібрав величезне військо й у листопаді 1708 року рушив на Україну. 9 листопада московська орда облягла гетьманську столицю Батурин. Москалі звернулися до залоги, щоб піддалася, та полковник Чечель відповів: «Умремо всі, а столиці не дамо!» І довго відбивала жменька козаків усі московські наступи, аж і тут знайшовся зрадник, Іван Ніс; він провів москалів потайним підземним ходом до столиці, й москалі здобули столицю. Все місто, з палатами й церквами, спалили, а всіх козаків і мешканців вирізали. Не пощадили ні старих, ні молодих, ні жінок, ні дітей. Палата гетьмана горіла три дні. А полковника Чечеля й козацьку старшину помордували та поприв'язували їх трупи до плотів і пустили долі рікою Сеймом, усім на пострах.
10 липня 1709 року розпочалася головна битва під Полтавою. Цар зібрав сюди всі свої сили, що вп'ятеро перевищували число шведів і козаків. А до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву. Сталася велика січа й царські орди розбили козаків і шведів. Король і гетьман мусили негайно відступити за Дніпро й схоронилися на Молдавщину. Гетьман заслаб і небавком потім умер в місті Варниці (тепер Молдова). Там і донині є його домовина.
Цар наказав одразу ж карати всіх зловлених козаків, що билися на боці Мазепи, а Мазепу виклясти по церквах, навіть по тих, що їх сам Мазепа будував.
Отак любив гетьман Мазепа Україну і за неї життя своє віддав. Москалі відтоді називали всіх свідомих українців «мазепинцями». Але ця назва для всіх нас не образлива, навпаки,— почесна, бо кожний свідомий українець славить діла Мазепи.
В 1932 році минуло якраз 300 років від народження гетьмана Мазепи. По різних містах, по селах святкували свідомі люди врочисто цю річницю славного гетьмана, що над усе любив Україну і хотів з’єднати до боротьби за їх волю.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 137 - 141.