Україна в неволі — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Україна в неволі

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 06 березня 2014

Україна у неволіВ тій частині історії опишемо часи неволі й занепаду українського народу та його держави, а також часи пробудження народної свідомості, коли то нарід наче вдруге почав народжуватися на світ.

Українська держава над Дніпром занепала остаточно в 1764 році, коли цариця Катерина ІІ позбавила останнього гетьмана України, Кирила Розумовського, його влади й уряду. А всякі надії українського народу повернути волю завмерли з хвилиною, коли та сама цариця наказала зруйнувати Січ Запорозьку. Це сталося в 1775 році. До кінця XVIII століття, себто до 1800 року, Москва встигла затерти всі сліди української державності й перетворила Україну на звичайну московську провінцію, поділивши її на губернії, залежні від московського уряду. Почалися тепер часи неволі. І, як далі побачимо, то повна, безпросвітна неволя, получена з закріпаченням сільського народу, протривала поза першу половину ХІХ-го століття (до 1861 р.)

Подібно було й на українських землях під Австрією, себто в Галичині, на Буковині й на Закарпатській Україні. Від половини ХІХ століття український нарід по обох боках кордону, будиться до нового життя і це притаманне нашій історії в 19-м столітті. На середину того століття припадає хвиля найгіршого поневолення народу, але та хвиля тоді раптом заломлюється і під подихом леготу свободи, що прийшов з культурних західних країв, відчиняються й нашому народові широкі, хоч і тернисті шляхи до кращої долі. В цій книжечці власне опишемо головні події занепаду й підйому нашого народу, почавши від зруйнування Січі в 1775 р., і скінчивши в 1914 р., коли то вибухла велика світова війна і почалася нова історична доба для всього світу й для нашого народу.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 154 - 155.

Про зруйнування Січі та повстання гайдамаків »