Про зруйнування Січі та повстання гайдамаків
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 09 березня 2014
Цариця Катерина II пішла слідами Петра І і дорешти поневолила Україну. Вона вже в 1764 році наказала останньому гетьманові, Кирилові Розумовському, зложити гетьманський уряд і скасувати гетьманство. А щоби затерти всякий слід українського вільного життя, вирішила скасувати Січ Запорозьку.
Та поки станемо повідати, як то москалі зруйнували Січ, скажемо коротко про гайдамаків та про їх повстання на Україні.
Коли цар Петро І розбив у 1709 році під Полтавою війська гетьмана Мазепи і короля Швеції Карла XII, то потім відступив остаточно Україну правобіч Дніпра Польщі, а лівобічну Україну залишив при Росії. Великі пани, польські магнати, позаймали на Правобічній Україні всі свої колишні посілості і почали знову заводити в них панщину. Настали такі тяжкі часи, як це було колись ще перед Хмельницьким.
На Правобережній Україні почали гуртуватися невеликі відділи озброєних людей, які водночас зверталися за поміччю до запорожців, що мали ще тоді свою Січ. І запорожці ставали провідниками тих озброєних селянських відділів, які нападали звичайно на панські двори, а також на орендаторів, палили і нищили їх майно, а їх самих убивали або проганяли. Тих людей називали гайдамаками. Перше таке гайдамацьке повстання вибухнуло 1730 року і, з малими перервами, тривало аж до 1750 року. Головними провідниками того руху були Верлан, Скорич, Харко, Мамай, Іванець, Жила, Грива й Непла.
З великою силою розгорілося гайдамацьке повстання на правобережній Україні в 1750 році та найстрашніше повстання, провідниками якого були Максим Залізняк та Іван Гонта, було в 1768 році.
Максим Залізняк був старим, досвідченим запорозьким козаком, а Іван Гонта був сотником придворних козаків у польського магната Салєзія Потоцького в Умані. Залізняк зібрав велику ватагу гайдамаків і підступив дня 28 червня 1768 р. під Умань, щоб її здобути. Уманський староста, Салєзій Потоцький, казав Гонті виступити проти гайдамаків, однак Гонта зі своїми козаками відверто перейшов на бік гайдамаків. Тоді гайдамаки здобули місто і винищили багато панів і священиків латинського обряду. Ця страшна подія відома в історії під назвою «Уманської різні».
Про це повстання гайдамаків та про страшну уманську різню написав Тарас Шевченко поему «Гайдамаки», де змалював жахливі картини народного гніву поруч із розпучливим чином Гонти, який тоді зарізав своїх двох малих синків ...
Здобувши Умань, гайдамаки вибрали Залізняка своїм гетьманом і задумали опанувати цілу правобічну Україну. І хтозна, чи не було би їм це вдалося, якби не втрутилася до цієї справи московська цариця Катерина II.
Московський уряд спершу спокійно приглядався до виступів гайдамаків, ба, навіть вислав на Правобережжя своїх емісарів, щоб вони бунтували гайдамаків проти шляхти на Україні. Та коли побачив, що гайдамаки ростуть у силу, вирішив їх знищити, бо боявся, що заволодівши Правобережною Україною, візьмуться гайдамаки виганяти й москалів з Лівобережної. І тому, коли польський король Станіслав Понятовський по уманській битві попросив помочі Москви, то московські полки, під командою генерала Кречетнікова, відразу рушили на гайдамаків. Боячись виступати у відвертій битві, взялися москалі на хитрощів і зраду.
Підступивши під Умань, де таборували гайдамаки, полковник донських козаків, Гур’єв, удавав приятеля гайдамаків і запросив Залізняка й Гонту до себе в гості. Вони прийшли, нічого не передчуваючи, а тоді Гур’єв казав їх зловити й ув’язнити. Потім уже легко вдалося роззброїти гайдамаків, а роззброєних розділити так: тих, які були родом з лівого боку Дніпра, взяли москалі й позасилали в Сибір (між цими опинився й Максим Залізняк); а тих, які були з правобічної України, передали москалі польському гетьманові Браницькому, що стояв табором у Могилеві над Дністром. Доля гайдамаків була страшна, бо майже всім постинали голови або завдали смерть іншим способом.
Після цього повстання гайдамаків настали в Польщі великі зміни. В 1772 році стався перший розподіл Польщі. Польські землі розділили між собою Росія, Німеччина й Австрія. Таким чином, правобічна Україна потрапила під владу Москви, де тоді сиділа на престолі цариця Катерина II. Вона ще й далі непокоїлася з приводу України, бо ще існувала Запорозька Січ, а в ній близько 20 000 козаків. Тому вирішила ненаситна Катерина знищити і скасувати цю останню ознаку української вольності.
На самі Зелені Свята, 4 липня 1775 р., зненацька оточило Січ багато московського війська під проводом генерала Текелія, який запропонував козакам піддатися. Кошовим був тоді старенький Петро Кальнишевський, що мав 98 літ (На час зруйнування Січі Петро Кальнишевський мав 85 років. У в’язничній ямі на Соловках перебував 25 років (до 1801 р.), потім ще два роки продив у Соловецькому монастирі ніби на волі, і помер у 1803 році.). Він скликав козацьку раду і запитався, що робити. Молодші січовики радили боронитися до останньої краплі крови. Але старші, досвідчені, сказали: «Нема надії на те, щоб ми змогли перемогти десятикратну навалу москалів. Піддаймося без пролиття крові».
Та коли доля Січі була вже вирішена, молодші січовики взялися на хитрість, щоб не потрапить в полон. Старшина почала вночі переговори з Текелієм про здачу, а тимчасом попросили Текелія, щоб дозволив запорожцям виходити з Січі на ріку ловити рибу. Він дозволив. А тоді запорожці виходили один за одним і за кілька днів на Січі зосталося лиш кількадесят стариків. Цих уже взяли москалі в полон і зруйнували Січ, а всі скарби забрали в Москву. Лише образ Матері Божої (Покрови) з Січової церкви встигли забрати запорожці з собою і повезли його аж у Туреччину, де осіли над гирлом Дунаю, а їх нащадки живуть там ще до нині.
Кошового Кальнишевського вивезли москалі на далеку північ, на Соловецькі острови, і там замурували в вежі самітнього монастиря, залишаючи тільки малий отвір, куди подавали йому хліб та воду. Так карався останній кошовий Запорозької Січі 12 літ, а потім ще прожив кілька літ у тім монастирі на волі і вмер у 1803 році, проживши 112 літ. Його могила знаходиться там ще й досі.
По зруйнуванню Січі Україна потрапила в цілковиту неволю Москви, а частина українських земель - Галичина і Буковина - припали Австрії, де тоді панувала цісарева Марія Тереза.
Російські війська розбрелися по всій Україні. По більших містах генерал Кречетніков казав прибивати на майданах друкований «Маніфест» цариці Катерини II про злуку України «на віки віков» з Москвою.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 155 - 160.