Глибокий сон у неволі
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 10 березня 2014
Важкі часи настали в Україні по зруйнуванню Січі й по скасуванню гетьманства. Козаки стали звичайними московськими солдатами або хліборобами, а давні хлібороби-селяни стали кріпаками, попросту невільниками дідичів на московський спосіб. Селянин мусів відробляти панщину і був власністю свого дідича, який міг його навіть продавати кому хотів, а селянин без дозволу пана не смів навіть полишити села. Давні козацькі старшини стали московськими старшинами і вони, з малими винятками, забули про свій народ і навіть перестали говорити по-українськи. Подібно сталось і з духовенством, відколи воно втратило свою самостійність і потрапило в залежність від московського патріарха, якого мусило слухати.
Одночасно Москва почала викорінювати всякі прояви свідомості в народі. Старалася робити так, щоб українці забули, хто вони, і щоб не було ніякої різниці між москалями й українцями, бо москалі проголошували думку, «що українці й москалі – то один народ». Отже, передусім не то що заборонили вчити у школах по-українськи, але й мови української заборонили вживати прилюдно. Уже цар Петро І заборонив друкувати всякі книжки українською мовою, навіть побожні книги й молитви мусили бути московські. Катерина II та її спадкоємці робили те саме. Не дозволяли друкувати українських букварів і взагалі скасували всяку науку українською мовою (а селянські діти, діти кріпаків, взагалі не сміли ходити до школи, хіба вчилися крадьки, щоб пан не знав, як наприклад Тарас Шевченко в дяка).
Подібно сталося в Австрії. Правда, для селян з приходом Австрії в 1772 році доля стала трохи легша, бо австрійські цісарі скасували кріпацтво, яке існувало за Польщі.
Це довершив молодий цісар Йосиф II, син і спадкоємець Марії Тереси, який патентом з 5 квітня 1782 року, скасував кріпацтво. Відтак другим патентом з 1786 року звільнив селян від усяких данин, які вони до того часу мусили складати дідичами, а через рік потім (1787) вийшов третій декрет цього благородного монарха, яким дозволено селянам купувати на свою власність грунти. Таким чином, могли одержати селяни земельну незалежність від дідичів. Крім цих трьох найважливіших декретів вийшло ще кільканадцять цісарських розпоряджень в справі вимірювання грунтів, першого загального перепису (конскрипції), встановлення оплати на церковні треби та інші, які історія зве: «Йосифінськими Патентами». По смерті цісаря Йосифа II (1790) його нащадки вже не займалися тими справами, але все-таки кріпацтво зникло, хоча панщина ще зосталася. Отже, селянин мусив кілька днів у тижні працювати для дідича, однак дідич не мав уже права того селянина продавати чи купувати, ані не міг йому заборонити іти собі, куди хоче й шукати кращої долі. Однак, зрештою, український народ у Галичині й на Буковині потрапив у такий же стан, як і на Україні. Як там вищі верстви, себто старшина й духовенство, змосковщилися, так тут українська шляхта і взагалі інтелігенція та й духовенство майже зовсім спольщилися. Там і тут народ лишився сам – і наче впав у страшний сон. І здавалося, що вже з нього не пробудиться.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 162 - 163.