Ті, що будили народ з важкого сну — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Ті, що будили народ з важкого сну

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 15 березня 2014

Перші будителі України: вгорі Іван Котляревський, зліва Григорій Полетика, справа Грицько СковородаОднак не було суджене українському народові загинути! Серед мільйонів синів знайшлися такі, що в той найтяжчий час не постидалися свого народу і його мови і не побоялися будити той нарід з твердого сну. Ті люди, мов ті ясні зорі серед чорної ночі, стали роз’яснювати рідний край і запалювати щораз нові світла, від яких народ почав будитися і вставав до нового життя.

З тих перших людей, що в найчорнішу пітьму неволі кидали перше світло, треба тут згадати передусім Григорія Полетику (1725-1784), Грицька Сковороду (1722-1794) та Олексу Безбородька (1747-1799).

Григорій Полетика був високоосвіченим чоловіком, перекладачем при Академії Наук у Петербурзі. Він був депутатом (послом) від Лубенського полку до Комісії, що її скликала в 1767 році Катерина II. Ця Комісія мала радити над законами й ладом у російській державі після остаточного приєднання України до Росії. Григорій Полетика власне в тій Комісії сміливо виступив в обороні прав України й настоював на тому, щоб Україні залишити бодай яку-таку свободу управляти на своїй землі. Та головна його заслуга в тому, що він написав «Історію України», яку назвав «Історія Русів» (бо «Рус» – то наша стара назва). В тій «Історії» Полетика показав себе дуже свідомим українцем, бо пише виразно проти Москви, а з великою прихильністю до Хмельницького й інших оборонців народу. Ця «Історія» ходила від початку XIX віку в численних відписах по всій Україні. Люди читали її й приходили до свідомості, хто вони. Дала вона, отже, початок пробудженню національної свідомості та впливала на багатьох українських істориків і письменників XIX століття: Миколу Костомарова, який написав багато книжок про історію України, між іншим, про Хмельницького; на Гребінку, Метлинського, Куліша. І Тарас Шевченко черпав з тої книги свої перші відомості про рідний край і народ, бо іншої історії тоді не було, і вона, ця книга, надихнула поета до не одної прекрасної поеми.

Грицько Сковорода був мудрець (філософ), високовчений і правдивий чоловік, він промандрував багато світу, а потім у простій свиті, з торбиною й палицею та сопілкою, пішки ходив по всій Україні і навчав людей. Любив він розмовляти з сільським народом, бо не знаходив тут ні того фальшу, ні неправди та гордості, що між ученими панами. Сковорода говорив, що йому найкраще з убогими й покривдженими («мій жребій з голяками»); ставав він на ярмарку, чи на дорозі, чи біля церкви, чи в полі, й розмовляв з ними та навчав, що єдине щастя людини – це добро і правда. Отже, треба бути добрим і правдивим (чесним); а добрим і чесним є той, хто працює не тільки для себе, але й для загалу. Значить, треба дбати про добро всіх братів. А найліпшим земним добром, так учив Сковорода, є не срібло і не золото та інші добра, тільки свобода й воля! Тому честь батькові свободи, героєві Богданові (Хмельницькому)! – проголошував Сковорода в своїх розмовах і в віршах, що також ходили в відписах по селах.

Про Сковороду гарно співає наш поет і звеличує його, як борця за Правду й Волю, такими словами:

… Ходив ти в сірій свиті
Стежками України
І хоч мудрець, схилявся
До простої людини.

В сільській убогій хаті
Ти правди звик шукати,
Що вже її прогнали
Із панської палати.

І хоч усім здавалось,
Що Правди вже немає,
Ти знав, що в серці вбогих
Вона не погасає.

Ти знав, що хто в неволі,
Той, хоч який прибитий,
Найперший тую Правду
Уміє полюбити.

Тому, хоч і світ панський
Хотів тебе спіймати,
Ти радше там буваєш,
Де низькі бідні хати.

І тихе слово кажеш
До тих, що сплять на яві,
Говориш: «Не бажайте
Ні роскоші, ні слави, - 

Ні золота, на срібла,
Бо з них і смутки й болі, - 
Одного лиш бажайте:
Бажайте Правди й Волі!

Згадайте час веселий,
Згадайте час Богдана,
Всі Волю полюбіте – 
І буде Воля дана.

А з Волею всі блага
Прийдуть у вашу хату,
Нема ж добра над Волю – 
Княгиню пребагату!»

Так сіяв добре зерно,
що в почву людську впало,
Воно в часах неволі
У душах прозябало.

І вже будився нарід,
Не міг навік заснути, - 
Нам твоїх слів, пророчу,
Ніколи не забути!

Такий відпис творів Сковороди мав Тарас Шевченко будучи ще малим хлопцем, – і, певно, з тих віршів набирався глибокої мудрості й пошани до правди, яку потім прославив у своїх творах.

Граф Олександр БезбородькоОлекса Безбородько був теж високоосвіченим чоловіком і завдяки своєму незвичайному талантові дійшов до високої шани. Походив зі старого козацького роду.

Коли цариця Катерина II скасувала на Україні гетьманський уряд і настановила для України першого генерал-губернатора графа Румянцева, то Олекса Безбородько став його генеральним писарем (канцлєром). На тій посаді пробув від 1767 до 1774 року.

Одержавши титул графа, був іменований головним комендантом усіх козацьких частин, які ще існували на Україні, у війні проти Туреччини (1787 р.).

За царя Павла І мав на петербурзькому дворі великий вплив і був довіреним радником царя. Безбородько став великим меценатом мистецтва і покровителем науки. Він перший дав приклад дослідження української старовини. У себе в Ніжині зібрав велику бібліотеку, яка відтак стала основою для першого на українських землях ліцею (1805 р.). Поруч книжок зібрав теж пребагату галерею картин усіх українських та чужоземних художників, яких у ті часи, було дуже багато в Росії та на Україні.

В той спосіб спричинився Безбородько до зібрання великих скарбів нашої старовинної культури й оберіг їх перед захланністю москалів, які намагалися вивезти з України все, що під руку потрапило, до свого Петербурга.

Ліцей Безбородька в Ніжині був довгі роки осередком науки на цілому Лівобережжі, доки не засновано в Києві університет (Київський університет засновано в 1834 році, а Харківський ще раніше – у 1805 році.). Вчився в ліцеї і Микола Гоголь.

Отакі люди, як Сковорода і Полетика, розворушили глибокий сон неволі, примушували людей думати про волю й прокладали стежку тим, хто прийшов по них і вже голосно, друкованими творами – як тільки трохи було це можливо – виголошували думку про любов до рідного краю. А такі з’явилися незабаром, уже при кінці XVIII-гo і на початку ХІХ-го віку.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 164 - 169.

Перші письменники, які писали чистою українською мовою »