Тарас Шевченко – будитель України — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Тарас Шевченко – будитель України

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 15 березня 2014

Життєпис Тараса Шевченка певно кожному відомий, бо щороку в місяці березні проводять урочистості на його честь і тоді про Шевченка говориться дуже багато. Тому тут повторимо лиш головні дати з життя нашого народного Генія і Пророка.

Творці Кирило-Мефодіївського Братства: вгорі Тарас Шевченко, справа Панько Куліш, зліва Микола КостомаровТарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в Моринцях близько Києва. Його родичі були вбогі селяни, кріпаки в дідича Енгельгардта. Коли мав дев’ять літ, умерла його мати, а батько оженився вдруге, й Тарас мав мачуху. Через два роки помер і Тарасів рідний батько, а в хату прийшов вітчим. Круглим сиротою почав Тарас шукати добрих людей, щоб розуму навчили, бо змалку дуже горнувся до науки. Вивчившись у дяка читати й писати, пішов по селах шукати майстра-маляра, бо дуже хотів учитися малювати. Тарас просив дідича дозволу вчитися, а цей узяв його до себе за слугу. Та дізнавшись, що в Тараса є хист до малярства, віддав його в науку до маляра, думаючи мати з нього колись зиск. Але Тарасові доля судила інакше.

Тарас познайомився у Петербурзі з малярем-українцем – Сошенком, а цей щирий чоловік полюбив Тараса і згодом подбав, щоб добрі люди викупили Тараса з кріпацтва. Так Тарас став у 1838 р. вільним чоловіком. Він скінчив Академію Мистецтв, а читанням книжок добув собі високу освіту й став присвячувати свій хист рідному народові. Вже замолоду почав писати прегарні вірші, а в 1840 р. вийшла перша книжка його поезій «Кобзар».

Та недовго довелося Шевченкові бути на волі. В 1847 році його заарештували разом з іншими свідомими українцями, членами «Кирило-Мефодіївського Братства», за поширення протидержавних думок. «Кирило-Мефодіївське Братство», зване так від імені апостолів слов'ян св. Кирила і Мефодія, які жили й проповідували Христову віру між південно-слов’янськими народами в IX столітті, заснували в Києві в 1846 році свідомі українці за почином історика Миколи Костомарова, а найвизначнішими його членами-засновниками були Панько Куліш (вчений-історик і письменник), Микола Гулак, Тарас Шевченко і ще кільканадцять осіб. Це Братство ставило собі за мету: утворити вільну українську державу в союзі з іншими слов'янськими народами; скасувати кріпацтво й панщину й ширити освіту в народі. Як член того Братства з такими високими завданнями написав М. Костомаров твір «Книги Битія (буття) українського народу», де говорить, яку важливу ралю суджено відіграти нашому народові в історії людства. Наприкінці березня 1847 року підслухав москаль Петров розмову «братчиків» і доніс про це поліції. За те всіх членів Братства арештували й оставили перед судом. Усім обійшлося легкою карою, а Тараса визнали найнебез-печнішим за його вірші, засудили на довголітнє заслання в солдатську службу в далекі сторони і заборонили йому притім писати вірші й малювати (Покарання для інших членів Кирило-Мефодіївського Братства були дещо коротші в часі, але теж не легкі. Наприклад, Микола Гулак три роки сидів в Шліссербурзькій тюрмі, Микола Костомаров – один рік у Петропавлівській форті, Пантелеймонові Кулішу було заборонено, як і Шевченкові, писати, зазнали вони й інших покарань. Георгія Андрузького спочатку вислали в Казань під нагляд поліції, а потім – у Соловецький монастир).

Десять літ карався Тарас на засланню, з них сім літ не смів написати ані слова. Аж в 1857 році вдалося добрим людям домогтися для Тараса звільнення. Знеможений і хворий, повернувся Шевченко до Петербурга і тільки ще встиг один раз побувати на Україні та викупити свою рідню з кріпацтва. А незабаром, повернувшись до Петербурга, Шевченко помер 10 березня 1861 року.

Тарас ШевченкоЯк бачимо, усе життя Тарасове переповнене терпінням. До 24 року життя був кріпаком, десять літ прожив на засланні в солдатах, останніх чотири роки життя був під наглядом поліції і не мав права жити на Україні, а тільки дев’ять літ, від 1838 до 1847, був вільною людиною (Тарас Шевченко, незважаючи на заборону російського царя, писав і малював також під час заслання та в інші роки, а не лише в оті дев’ять, які називає А.Лотоцький).

Однак і тих дев’ять літ вистачило Тарасові, щоб на всю Україну блиснув його могутній талант, те велике світло, що показало народові шлях до вільного життя. Його «Кобзар», що вийшов в 1840 році, став найулюбленішою книгою кожного свідомого українця на всіх землях, де тільки українці живуть. А разом з «Кобзарем» почали ширитися ті думки, що висловлені в творах Тараса. І за той час, коли Тарас у неволі мусив замовкнути, його «Кобзар» робив свою справу – будив народну свідомість. Бо в «Кобзарі» вичитали прибиті й пригноблені та поневолені українці давню славну історію свого народу, довідалися про минувшину, коли-то народ був вільний і мав свою державу. Це збудило в народі тугу за волею.

Але Шевченко описав у «Кобзарі» не тільки славу давніх днів. Він вчив і показував, як і що робити, щоб давню славу повернути. Він кинув своє могутнє слово: «Борітеся – поборете!». Він казав: «Учітеся, брати мої!». Він кликав: «Обніміте, брати мої, найменшого брата!»... І це, власне, є найважливіші заповіти, що їх лишив по собі цей найбільший поет України.

Шевченко не діждався вже проголошення скасування кріпацтва й панщини, бо воно на Україні було проголошено через тиждень по його смерті. Але певне є, що і Шевченкові поезії, – ті думки, які він поширив у народі, – спричинилися до того, що народ забагнув волі, і цар змушений був звільнити людей з кріпацтва.

Та не тільки знесення кріпацтва, але й дальші чини народу зародилися з Шевченкового «Кобзаря». Його думки й гасла не дали народові зневіритися й тоді, коли цар заборонив знов по-українськи навіть писати й друкувати, та старався задушити всяку думку про волю. Бо ось і той наказ перебули, і царя пережили, і український народ мав уже свою відроджену державу в 1917-1920 роках, а хоч знов утратив ту державу і знов трапив у московську неволю, то не забуває про Шевченкові заповіти й вірить у них непохитно.

І в тім, власне, велика заслуга Тараса Шевченка, що він своїм геніальним талантом збудив віру й скріпив надію в українськім народі на всіх його землях і вчив народ, як до добра змагати. Це безсмертні заповіти і тому вони, певно,, здійсняться. Тільки треба всім нам вчитися, єднатися і боротися, – а добра доля прийде до нас!

Ці заповіти може сповняти й дитина. Вчитися – це перший обов’язок дитини. Щоб була єдність – то нехай кожний українець любить українця і живе з усіма в згоді. А боротися може дитина своїм способом, так, що всюди назве себе українцем; буде по-українськи говорити і молитися і не дасть українського народу принижувати.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 170 - 174.

Нелюдський «Указ» з 1876 року »