Українські Січові Стрільці — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Українські Січові Стрільці

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 16 березня 2014

В закінченні IV частини нашої Історії, в розділі «За волю України», згадали ми, що коли Австрія оголосила Сербії, а потім і Росії війну, то на боці Австрії зорганізувався Легіон Українських Січових Стрільців. Це були свідомі українські юнаки і дівчата, що добровільно на поклик Головної Української Ради поспішили в ряди стрілецтва, щоб зі зброєю в руках виступити проти найбільшого ворога України, Росії. Стрільців зібралося в цілій Галичині понад 25 тисяч, але австрійська влада не була рада такій чисельності українського війська. Австрія, мабуть, побоювалася, що таке численне військо, свідоме своєї мети, могло б обернутися і проти Австрії, якби вона не схотіла дотримати обітниць, даних стрілецтву й українському народові на початку війни, а саме, що в разі звільнення України з-під московського ярма, Україна стане вільною державою. Тому затримали тільки дві тисячі стрільців, а іншим звеліли вертатися додому. Стрільців перевезли на початку вересня 1914 року за Карпати, де вони осіли Січовим Кошем у закарпатських українських селах біля Мукачева: в Горонді і Страбичеві. Тут утворили три стрілецькі курені під проводом отаманів Михайла Волощина, Гриця Коссака і Степана Шухевича. Визначнішими сотниками і старшинами стрілецтва були тоді Сень Горук, Дмитро Вітовський, Омелян Левицький, Василь Дідушок, Осип Семенюк, Осип Будзиновський, Клим Гутковський, Роман Сушко, Осип Букшований, Андрій Мельник, Никифор Гірняк (командант Коша), Зенон Носковський та інші, а першим начальним командантом Легіону став Михайло Галущинський.

У Горонді і Страбичеві Усусуси заледве почали вчитися орудувати зброєю, а вже вислали їх на фронт, бо москалі у вересні 1914 року зайняли були майже цілу Галичину і перейшли в кількох місцях Карпати. Перша вийшла в поле вже 10 вересня сотня Василя Дідушка, а далі стали відходити інші сотні. Та, хоч не вправлені в воєннім ремеслі, Стрільці виявили себе відразу як відважні й хоробрі вояки. Вони звели вже восени 1914 року з москалями кілька кривавих боїв, а найважливіші з них – бій під Бориславом на горі Кобилі і біля Сколе на горі Ключ (де й досі стоїть Стрілецька Могила). Австрійська влада сама визнала, що молоде українське стрілецтво помогло Австрії відкинути ворога з Карпат. Та ще більшою славою вкрилися Січові Стрільці на горі Маківці, весною 1915 року.

Бої на Маківці велися від 29 квітня до 2 травня 1915 року. Москалі кинули сюди великі сили, щоб добути собі перехід через Карпати на Угорщину. Але завдяки Стрільцям, які по-геройськи відбивали всі наступи московської переваги, не вдалося москалям піти вперед, і тут їх сила заломалася. В бою на Маківці впали 42 стрільці убиті, а 76 було ранених. В тих боях відзначилися четарі Свідерський, Гнатевич, Мельник, Яхимович; хорунжі Яремкевич, Коберський, Олена Степанівна і багато інших старшин, підстаршин та стрільців, особливо наші гуцули. На горі Маківці спочивають до нині тлінні останки героїв, що загибли в обороні рідної землі.

Щороку в серпні відправлялося на їх могилі Бого-служення і щороку вкривали гору маси українського народу, молодих і старих свідомих людей,, що приїжджали на Маківку навіть з найдальших сторін краю. В захристії церкви в Тухлі переховується пропам’ятна таблиця, де виписані імена загиблих героїв.

Багато ще важких боїв звели Усусуси весною 1915 року, коли москалі були примушені відступати, але боронили кожної п’яді землі. Кривавий бій звели під Болеховом і одразу вирушили під проводом сотника Дмитра Вітовського до колишньої княжої столиці, Галича. На ратуші в Галичі вивісили Стрільці український прапор. По тих боях Стрільці погнали ворога на Поділля, де змагалися потім з величезними московськими силами майже три роки, аж до весни 1918-го року. З цих боїв пам’ятний важкий бій на горі Лисоні біля Бережан, у вересні 1916 року. Три дні й три ночі обороняли Стрільці гору Лисоню перед московськими полками і вславилися тут так, як і на Маківці. З признанням висловлювалися про героїв-стрільців німецькі старшини і вояки, кажучи: «Гордий це народ, що має таких лицарів!» та багато стрілецького квіту зів’яло і тут, на горі Лисоні, багато також попало у московський полон, хоча і в полоні, як побачимо далі, – придалися Усусуси Україні. Багато стрілецьких кісток біліє нині по цілому Поділлі, а найбільше на горі Лисоні, і сюди, на Стрілецьку Могилу, мандрували рік-річно тисячі свідомої молоді, поклонитися тіням героїв та помолитися до Всевишнього, щоб кров стрілецька не поплила намарне.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 215 - 217.

Упадок царського престолу »