Українська держава в 1919 році
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 16 березня 2014
Тим часом, як Україна над Дніпром уже в березні 1917 року взялася відбудовувати свою державність, українські землі в межах Австро-Угорщини все ще належали до Австрії. Та вже і тут українці почали боротися за утворення своєї власної держави. В Берестейськім договорі України з осередніми державами була вписана таємна примітка, так звана «кляузула», що з українських земель під Австрією, тобто з Галичини, Буковини і Закарпаття, має бути утворена окрема держава під зверхністю австрійського цісаря. Хоча українці в Австрії не були задоволені з такої тільки на половину вільної держави, то Австрія не поспішала виконувати і те своє Берестейське зобов’язання, бо не хотіла настроювати вороже проти себе поляків.
Так наближалася вже осінь 1918 року, а в Австрії було все по-старому.
Але саме життя привело до зміни. Осереднім державам почало щораз більше не щастити на воєнних фронтах, і вже в жовтні 1918 року було зрозуміло, що Німеччина й Австрія програють війну. Тоді всі не німецькі народності Австро-Угорщини – поляки, чехи, словаки, хорвати й ін. почали щораз відвертіше говорити про відокремлення від Австрії й утворення своїх держав. А 18 жовтня 1918 року зібралися у Львові в Народнім Домі українські парламентарні і сеймові посли, утворили Українську Національну Раду і проголосили на всіх українських землях Австро-Угорщини ЗО УНР. (Західну Область Української Народної Республіки). Через кілька днів у Кракові польські посли утворили так звану Польську Ліквідаційну Комісію і вирішили захопити владу в усій Галичині у польські руки, Австрія вже не мала сили запобігати тим замірам, бо в кінці жовтня на італійськім фронті австрійські війська відмовилися від дальшої боротьби й почали тікати з фронту.
Українцям вдалося випередити поляків, і вночі з 31 жовтня на 1 листопада Український Військовий Комітет, зібравши всього 1400 вояків-українців, перейняв владу у Львові, хоча в місті стояла ще велика австрійська залога.
Відтак почалася українсько-польська війна. Бої у Львові, в яких взяли участь Українські Січові Стрільці (вони відразу прибули з Буковини до Львова), тривали три тижні і закінчилися тим, що 22 листопада українські війська залишили Львів і лишень облягли зі всіх боків; тільки від заходу, вздовж залізниці Львів-Перемишль мали доступ до Львова польські війська. Українська облога Львова тривала до половини травня 1919 року. А 16 і 17 липня 1919 року перейшла Українська Галицька Армія за Збруч на Україну.
Тут зійшлися обидві Українські Армії, бо тимчасом, і Придніпрянську відтиснули большевики майже з цілої України. Москалі почали новий наступ на Україну в січні 1919 року. Уряд Директорії мусив у лютому 1919 року покинути Київ. І коли Українська Галицька Армія воювала з поляками, то брати-придніпрянці воювали з росіянами. В липні 1919 року обидві Армії опинилися на малому шматку території між ворожими силами. Армії об’єдналися і рушили переможним походом на Київ. За неповних півтора місяця героїчної боротьби, 31 серпня, здобули Київ. Здавалося, що Україна перемогла. Та ворогів було надто багато. На місце відступаючих большевиків насунула армія генерала Денікіна. Воювати з усіма було Україні не під силу, – й тому українські війська почали знову відступати. Недоля хотіла, що українські армії почала десяткувати страшна пошесть тифу, годі було держати зброю в руках. Тоді, восени 1919 року, обидві Армії опинилися знову серед переможних ворогів і розійшлися. Придніпрянська Армія рушила частково до Польші, а частково під проводом генерала Омеляновича-Павленка, в большевицький тил, у так званий Зимовий похід, – а УГА була примушена увійти в порозуміння з денікінцями, а згодом з большевиками, щоб так зберегти бодай своїх поранених і хворих та взагалі всю Армію від цілковитої загибелі.
Так нещасливо закінчився для молодої Української Держави 1919 рік, бо коли гине Армія, то гине й держава.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 228 - 230.