Занепад новітньої Української Держави — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Занепад новітньої Української Держави

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 16 березня 2014

Після героїчних зусиль українських армій у 1919 році наступив не менш героїчний, хоча ще сумніший, 1920-ий рік. Вже наприкінці 1919 року Придніпрянська Армія, як ми сказали в попередньому розділі, опинилася в Польщі, де її інтернували по таборах, наче полонених. Тільки частина, під проводом генерала Омеляновича-Павленка, пішла в тил ворога і непокоїла його цілу зиму 1920 року. Цей Зимовий Похід – один з славніших подвигів новітньої української армії. В Зимовому Поході взяли участь також галичани. А вся загалом Галицька Армія залишилася і на 1920 рік на Україні Була вона ослаблена страшною пошестю тифу, від якої померло понад ЗО тисяч галичан, а майже всі стрільці і старшини перенесли ту пошесть. До Галичини не могла Галицька Армія вертатися, бо тут уся б опинилася в таборах полонених, а на Україні не мала тоді вже сили воювати ні з большевиками, ні з російською армією Денікіна. Тому, насамперед, прийшли до порозуміння з Денікіним, з яким разом мала наступати потім на большевиків.

З Денікіним у союзі пробула українська армія до лютого 1920 року, а в тому часі насунули на Україну свіжі сили большевиків. Під їх натиском армія Денікіна змушена була тікати з України: на кораблях через Чорне море подалася в світ. Тоді Галицька Армія мусила увійти у подібне порозуміння з большевиками. Весною 1920 року большевики реорганізували три корпуси Галицької армії, здесяткованої пошестю, на три бригади і послали їх на протипольський фронт. Та недовго воювали галичани поруч з большевиками. Тієї весни, в квітні, влада Української Народної Республіки уклала з Польщею договір, і на підставі того договору Польська й Українська Армії рушили в квітні проти большевиків. Галичани не хотіли воювати з братами-придніпрянцями і тому відразу, як тільки польська армія і частини придніпрянської армії опинилися на Україні, галичани обернули свою зброю проти своїх «союзників» – большевиків. Галичани полегшили таким чином становище польської й придніпрянської армії.

Та не вийшло це галичанам на добре, – не порятувало це діло їх надій. Большевики захопили багато галичан, здебільшого старшин, що були в большевицькому тилу, і одних розстріляли, а інших позасилали далеко на північ у Московщину та аж на Соловецькі острови, де вони всі погинули у великих злиднях.

Так покарали большевики галичан за «зраду». А тих галичан, що виступали збройно проти большевиків і бажали злучитися з придніпрянськими братами, польські війська оточили і роззброїли та майже всіх повезли в табори полонених.

Польська армія разом з придніпрянською здобула в травні 1920 року Київ, але не пробула там довго. Большевики небавком зайняли Київ і вибили їх з України, так що вже наприкінці липня 1920 року большевики не тільки захопили знов усю Україну, але й рушили на Польщу. На півночі підійшли вони в серпні аж під саму Варшаву, а на півдні, в Галичині, – дійшли аж під Львів і по Дністер. Над Дністром і на Покутті займали фронт проти большевиків придніпрянські українські частини, а з ними була ще невелика частина Галицької Армії. Цій частині Галицької Армії загрожував польський полон і тому галичани, під проводом генерала Кравса, перейшли літом 1920 року через Карпати на Закарпаття, де чеські війська їх роззброїли і повезли до таборів у північній Чехії.

Так сумно закінчилися змагання славної і хороброї Української Галицької Армії. Колишнього воєначальника, вождя УГА генерала Мирона Тарнавського, полонено вже під Рогатином літом того року і також відвезено до табору полонених у Тухолі, де він перебув ще потім якийсь час.

Тимчасом, польським військам, що в липні 1920 року мусили відступати аж під Варшаву, наспіла з заходу, з Франції, велика поміч з амуніцією і воєнним приладдям, і польська армія у серпні відкинула большевиків аж за Збруч. Тоді уклала Польща з большевиками перемир’я і почалися переговори в прибалтійському місті Ризі, столиці Латвії.

Тепер у розпучливому становищі опинилися українські придніпрянські війська. Вони ще довший час воювали з большевиками і навіть зайняли були в вересні частину України за Збручем. Але вони були здані на свої власні, вже невеличкі сили. А, тимчасом, большевики, використовуючи перемир’я з Польщею, перекинули всі свої сили на український фронт і скоро відкинули українську армію за Збруч до Галичини. Тут роззброїли останки української армії поляки й осадили їх так само по таборах для полонених (Каліш, Тухоля).

Так закінчився для Української Держави і її військової сили нещасливий 1920-тий рік. Коли ще наприкінці 1919 р. були надії на відновлення боротьби за волю України, то тепер і ті надії ослабли. Уряд Української Народної Республіки (Директорія) і Уряд Західної Області Української Народної Республіки (Галичина) опинилися за кордоном на еміграції – перший у Польщі, а другий у Відні. І хоча ще й після 1920 року були на Україні спроби боротися з большевицьким наїзником, то вже 1920 рік треба вважати закінченням боротьби за визволення України.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 230 - 232.

359 розстріляних під базаром »