Війна народна (частина 1) — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Війна народна (частина 1)

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 19 березня 2014

22 червня 1941 року Гітлер напав на большевицьку імперію. Зійшлися у смертельному двобої тоталітарні системи, загарбники, що не напилися крові. Держави і народи, потоптані цими поневолювачами, молили Бога, щоби вони, їх визискувачі, загинули разом. Тай уся Європа піднялася до визвольних змагань.

В Україні найбільш цілеспрямовано і наполегливо вела боротьбу за незалежну Українську державу Організація Українських Націоналістів. Вже з перших днів большевицької анексії Галичини восени 1939 року ОУН створила кілька партизанських загонів, котрі, щоправда, не змогли чинити серйозного опору большевикам. У вересні 1939 року з Польської в’язниці втікає Степан Бандера. Під його керівництвом ОУН пожвавлює визвольні змагання. З приходом у Галичину німецьких війсь ОУН починає формувати свої військові з’єднання, які згодом дістали назву Українська Повстанська Армія.

30 червня 1941 року у Львові було сформовано український уряд незалежної Української держави, але німцям, які мали зовсім інші наміри щодо майбутнього України, це не сподобалося й вони арештували уряд. В лабета поневолювачів знову потрапив Степан Бандера, якого ув‘язнили у концтаборі Заксенхаузен. Там провідника ОУН німці тримали до вересня 1944 року. В час його відсутності ОУН керував Микола Лебідь, який згодом став одним із лідерів української політичної еміграції.

Євген КоновалецьЄвген Коновалець. Народився 14 червня 1981 року в селі Зашків неподалік від Львова. Навчався у Львівській гімназії, а згодом на юридичному факультеті університету. Наприкінці квітня 1915 року під час боїв на горі Макіївці потрапляє до російського полону. Коли почалися визвольні змагання України, тікає з табору військовополонених. У вересні 1917 року дістається до Києва й, долаючи чималі труднощі, добивається створення куреня, а відтак корпусу Січових Стрільців – одного з найкращих військових формувань Української Народної Республіки. 

Після трагічного закінчення визвольних змагань України не припиняє боротьби. Уже в 1921 році засновує й очолює Українську Військову Організацію (УВО), а 1929 року – Організацію Українських Націоналістів (ОУН), незмінним Головою Проводу якої був до кінця життя. ОУН користувалася величезним авторитетом у поневоленого українського народу, особливо в Галичині. Підтримувала вона зв‘язки і з Наддніпрянською Україною. Це дуже непокоїло більшовицьких володарів. Енкаведистські агенти довго полювали на Євгена Коновальця. І нарешті одному з них таки вдалося підсунути провідникові ОУН «пекельну машину».

Сталося це 23 травня 1938 року в голландському місті Роттердамі.

Микола Лебідь – один з організаторів ОУН-УПА – народився 11 грудня 1909 року в селі Старі Стрилиська на Львівщині в сім‘ї галицьких січових стрільців. Вся його родина жила ідеєю незалежності України, виховала в хлопця високий патріотизм. З юних літ навчання у Львівській гімназії Микола включається в політичну боротьбу. Був засуджений до смертної кари за вбивство міністра Пєрацького. Згодом переховувався від переслідувань німецьких окупаційних властей. Доклав чимало зусиль для створення УПА. Був керівником Центрального Проводу ОУН з 10 липня 1941 року по 20 травня 1943 року. Опісля виїхав в еміграцію, де зосереджував політичні сили людей доброї волі для підтримки визвольних змагань українців. Живе в Канаді.

Степан БандераСтепан Бандера – видатна особа в історії визвольних змагань українського народу – народився 1 січня 1909 року в родині священника. Захоплювався пізнанням історії України, вивчав суспільні науки, що розширювали оводи його світогляду. В родині батька і в родині матері панував високий дух національної гордості. В студентські роки, навчаючись у Львові, С.Бандера активно включився у формування національних гуртків української молоді, став їх визначним лідером. Згодом був обраний одним із керівників ОУН. На його життя випало багато років тюрем – спочатку польських, потім – німецьких. Але й звідти, з неволі, патріот надихав своїх товаришів на нелегку битву з окупантами. Після другої світової війни С. Бандера емігрував у Німеччину, жив у Мюнхені, очолював українську політичну еміграцію, що продовжувала боротьбу з большевицьким режимом.

На свято Покрови 14 жовтня 1942 року – в УПА вже перебувало не менше 150 тисяч стрільців. Вони провели кілька операцій проти німців на Волині, на Станіславщині – обеззброювали німецькі військові загони, обози, захищали населення від контрибуцій, вивезення на роботу в Німеччину. Чим глибше заходили німецькі дивізії в большевицьку  імперію, тим кровопролитнішими відбувалися бої між цими ворожими силами, тим швидше зростали ряди УПА. Було сподівання, що ця армія, дочекавшись виснаження ворогів, допоможе здобути незалежність Україні.

Большевики почали перемагати і знову насувалися на Галичину. В 1943-1944 роках УПА вже нараховувала 250 – 400 тисяч стрільців.

Командуючий військами УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич проявив великий хист, щоб зберегти народну армію між двома ворогами, а згодом, коли почалися збройні змагання з большевицькою навалою, увійшов в історію військової справи, як стратег небаченої партизанської війни. Де, в якій країні могла вистояти протягом 10 років народна армія в кількасот тисяч бійців проти нашестя найчисельнішого у світі загарбника? Стрільці УПА мужньо билися до останнього подиху за волю народу і держави.

Із гір Карпат несеться гомін волі,
Із гір Карпат лунає пісня-зов.
Там синьо-жовті лопотять прапори,
Там вже заграла українська кров.

Стрільці УПА залишаться в історії визвольних змагань, як мужні легіні, захисники народу. В піснях, переказах, легендах нерідко можна почути зворушливі історії про їх побут, кохання, останній смертний бій. Щоб не здаватися живими у ворожі руки, вони підривали себе у криївках … Стрільці свідомо йшли на самопожертву в ім‘я незалежності України. Їх прикладом ми, дорогі діти, мусимо виховати свою свідомість.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 245 - 252.

Війна народна (частина 2) »