Війна народна (частина 2) — Українська вишиванка / Vyshyvanka.if.ua

Реклама

Війна народна (частина 2)

Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 19 березня 2014

Андрій МельникАндрій Мельник народився 12 грудня в селі Воля Якубова на Дрогобиччині в родині сільського священика. В цій родині не раз гостював Іван Франко, і Андрій з ранніх літ пізнав волелюбні настрої інтелігенції краю. Він рано осиротів, пізнав життєві негаразди. В першу світову війну він стає комендантом сотні легіону Українських Січових Стрільців. Брав участь у боях, потрапив у російський полон. Там познайомився з Є. Коновальцем. З полону вони тікають разом і створюють курінь Січових Стрільців. У 1922 році Андрій Мельник повертається до Галичини, стає співзасновником, а згодом першим крайовим комендантом Української Військової організації. Польська окупаційна вада заарештовує його і позбавляє на 4 роки. Але боротьба за волю України розгортається. Андрій Мельник стає одним із засновників ОУН. В 1938 році після трагічної смерті свого побратима Є.Коновальця він очолює Провід ОУН за кордоном.

Визвольні змагання напередодні другої світової війни набувають різноманітних аспектів. В ОУН діють люди, яких поєднала єдина мета – побудова соборності України, але які прагнуть іти до цієї мети різними стратегічними шляхами. Це призвело до розколу ОУН. Революціонери-радикали об‘єдналися довкола С.Бандери. Андрій Мельник очолив крило українських патріотів, які більше не покладалися на широку пропаганду ідей визвольних змагань, залучення до них всіх верст народу. В цілому цей розкол зашкодив єдності визвольного руху. Це зрозумів полковник Андрій Мельник. І все своє подальше життя, відсидівши 3 роки в гітлерівському концтаборі він присвячую консолідації зусиль українських патріотів. З 1945 року він оселяється в Люксембурзі, створює Координаційний Український Комітет, а в 1959 році ініціює створення Світового Конгресу Вільних Українців, який успішно діє до цих пір.

Помер полковник Андрій Мельник 1 листопада 1964 року в Люксембурзі. 

Роман ШухевичРоман Шухевич – генерал-хорунжий, командуючий військами УПА – народився 17 липня 1907 року в адвокатській сім‘ї в містечку Краковець Яворівського повіту. Військовий вишкіл пройшов у рядах галицького стрілецтва. Проявив високе військове мистецтво як керівник УПА. Стрільці його дуже любили. Мав псевдонім «генерал Тарас Чупринка». 

В 1945 – 1946 роках Провід ОУН вирішив вивести частину військ за кордон. Кілька загонів загальною чисельністю 50 тисяч стрільців прорвалися через Польщу і Чехо-Словаччину у вільну Європу. Вони й створили там згодом осердя української політичної еміграції, що веде довгу і нелегку боротьбу з більшовицькою системою. 

А ворог лютував. Німеччина була розгромлена большевиками і всі сили були кинуті ними на придушення народного повстання. Знову запрацювали катівські жорна, почали заповнюватись ями і звори трупами жертв, знову загуркотіли потяги з невільниками у Сибір. За підозру у зв‘язку з боївкою УПА чекісти та яструбки (нові москвофіли) вивозили галичан у чужі краї цілими селами. Та галичани не корилися, боролися.

Все мене і менше залишалося народних месників. 5 березня 1950 року в бою в селі Білогоща на Львівщині загинув Роман Шухевич. Ще довго давали про себе знати окремі загони УПА. Останні бої вони провели у 1955-1956 роках. Згодом, хто залишився живий, розійшлися по рідній землі із сподіванням на кращі часи.

15 жовтня 1959 року в Мюнхені був убитий рукою чекіста провідник ОУН Степан Бандера. Кровава рука КДБ у будь-якому закутку планети вбивала українських патріотів. Так був убитий в 1926 році в Парижі С. Петлюра. Його долю повторив у 1938 році в Амстердамі Є. Коновалець. так підступно були знищені большевиками тисячі українських борців.

А велика Україна в цей час лежала зруйнована і сплюндрована ворогами.

Андрій ШептицькийАндрій Шептицький – духовний пастир народу. Протягом століть стояла на сторожі духовності та національного єства українців Галичини Греко-Католицька Церква. Одним із видатних її апостолів був Роман (чернече ім ‘я - Андрій) Шептицький, син графа Івана і Софії з Фредерів, потомок давнього боярського роду Галичини, митрополит Галицький, архієпископ Львівський і єпископ Кам‘янець-Подільський, який народився 29 липня 1875 року в селі Прелбичі Яворівського повіту, що на Львівщині. Він був духовним пастирем, політиком і дипломатом. Як ніхто інший розумів: щоб піднятися до вершин державності, крім патріотизму, необхідні знання, просвіта, мистецтво, культура. В умовах австрійської, польської окупації реальні політичні плоди могла дати тільки діяльність по розширенню і поглибленню національного руху, помножена на високу духовність.

12 вересня 1888 року Шептицький був висвячений на єпископа Станіславської єпархії, а 27 вересня 1890 року вступає в сан митрополита.

Духовна непорушність Андрія Шептицького дратувала московських правителів, які через православ‘я хотіли нав‘язати галицькому народу москвофільські настрої. У вересні 1914 року після початку першої світової війни Андрій Шептицький їде з миротворчою місією в Петербург, де царат його заарештовує і засилає в Суздальський монастир-в‘язницю. Та події далі розвивалися несприятливо для Російської імперії і митрополита відпустили на волю. Але ще із заслання у квітні 1917 року в листі до Національної Ради в Петербурзі митрополит висловив вітання з приводу зачатків державного руху в Україні.

Та не судилося пастирю побачити Україну вільною. Він виступав проти утисків польських окупаційних властей, а коли прийшли большевики – проти безбожжя і злочинів. В роки німецької окупації освячував нелегкі визвольні змагання стрільців УПА, протестував проти винищення євреїв. Прагнув єдності віри, єдності українських земель.

Поруч із митрополитом тримали духовну оборону в облозі тоталітарних систем пастирі Йосиф Сліпий, Мирослав Іван Любачівський. Греко-Католицька Церква жила, надихала галицький нарід на боротьбу і після її заборони Сталіним у березні 1946 року.

Помер митрополит Андрій 11 листопада 1944 року. Похований у Львові у соборі Святого Юра.

Джерело матеріалу: книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 245 - 252.

Роки безправ'я і надії »