Спадкоємці короля Данила
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 09 лютого 2014
Лев І, Юрій І, Лев ІІ і Андрій
(1264 - 1320)
По смерті короля Данила лишився на Волині його брат, князь Василько, а в Галичині і на Холміцині були князями три сини Данилові: Лев у Галичині, Мстислав у Теребовлі, а в Холмі третій син, Шварно, що оженився з дочкою литовського князя Міндовга.
Та небавом умер Шварно, в рік потім і Василько, а волинським князем став син Василька Володимир. Це був дуже розумний і вчений чоловік. Він любив займатися наукою й книжками, і тому літописець називає його «великим книжником і філософом, якого ще не було і не буде». Він був дуже побожний і справедливий, але вмер замолоду, в 1289 році, бездітно і передав свій уділ синові Данила, Мстиславові, князеві теребовельському, якого любив найбільше. Так колишня велика Галицько-Волинська держава поділилася на дві: одну половину держав Лев, а другу – його брат Мстислав, обидва сини Данила.
Лев переніс свою столицю з Галича до Львова, що був названий на його честь «Городом Льва». Князь жив з татарами в згоді, разом з ними ходив па Польщу і здобув для свого сина Люблін, що якийсь час за Данила належав до української держави. Робив князь Лев походи на Литву і на Угорщину. Протягом деякого часу належала тоді йому і Закарпатська Україна з містами Мукачевом, Ужгородом, Сеготом та іншими.
Взагалі князь Лев був розумний та рішучий володар і вмів тримати в краю лад і порядок. Під кінець свого життя він наново укріпив Львів і відбудував ті твердині, які колись за наказом татар знищив його батько Данило. Лев умер в 1300 році, отже, князював довго, аж 40 літ.
Після смерті Льва став князем його син Юрій. Він заволодів цілою українською державою, бо Мстислав теребовельський вмер, не полишивши спадкоємців. Свою столицю переніс Юрій зі Львова до Володимира-Волинського. Він уклав союз з мазовецьким князем Казимиром Куявським і оженився з його дочкою. Крім того, увійшов у союз з німецькими хрестоносцями, бо хотів мати спільників проти Литви, що тоді стала дуже міцною державою.
За князя Юрія Галицько-Волинська держава доходить до найбільшого розквіту й потуги. Цей князь встановив першого окремого митрополита для Галичини і Волині, Ніпонта, бо тодішній митрополит Київський, що керував галицько-волинськими церквами, переїхав на північ, до Московщини, у Володимир Суздальський над рікою Клязьмою.
Літопис пише, що князь Юрій був мудрий і ласкавий, а для духовенства щедрий. За його князювання українська земля тішилася спокоєм і славилася багатством.
Про нього співає поет так:
А за тебе мудрий князю,
Люд спокоєм проживає,
Твою силу, твою мудрість,
Ворог навіть поважає.
Ти король і князь великий,
Для людей своїх ласкавий,
Для земель своїх господар,
Доброї опікун слави.
Щедрий ти для духовенства,
Знав його вагу велику:
Першого настановляєш
Українського владику …
Юрій титулувався королем і підписувався так: «Король Руський, Великий князь Київський, Володимиро-Волинський, Галицький, Луцький і Дорогичинський». Кажуть, що йому також прислав був папа корону, і Юрій коронувався так, як колись його дід Данило.
Юрій умер 1315 року (історик Михайло Грушевський вважає, що Юрій Львович закінчив своє князювання приблизно в 1308 році), а по нім князювали спільно його сини: Андрій і Лев II. Вони жили в злагоді між собою і старалися розширити зв’язки з Польщею й німцями, бо сподівалися при їх помочі перемогти врешті татар і визволитися з-під татарської зверхності, бо і вони платили ще татарам данину і мусили їм коритися.
Брати віддали свою сестру Марію за мазовецького князя Тройдена. Князі вже почали були воювати з татарами, але загинули в 1332 році у війні з ними. Тодішній польський король, Володислав Локетек, писав до папи римського листа і шкодував дуже, що повмирали ці два останні українські князі, які боронили не лише Україну, але й Польщу перед татарами. Король Локетек назвав князів Андрія і Льва II своїми найкращими союзниками, бо були його «непоборним щитом» перед татарами.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 74 - 77.